| " БДЖОЛИ "
Колись давно на нашому краю не стало бджіл. Чи вимерзли, чи повтікали, хто його знає. Зосталися вулики порожніми. Пора вже і роїтися, а їх ніде нема. От якось зібралися старі люди і стали радитись, що робити, як повернути бджоли. Вирішили зібратись недалеко від села біля старого дуба. Принесли з собою старого смольного вулика з усім що було в середині: віск, мед. Розклали багаття, положили на верх вулика і стали чекать , чи прилетять бджоли на запах меду чи ні. От вулик горить, повітря запахло воском, медом і смолою. Віск плавиться і тече, а вогонь з " їдає його своїми язиками. Старі діди позакурювали і ждуть. Повернуло на другу половину дня, а бджіл усе нема. Догорають останні головешки і як магма тліють остатки з вулика. Запала тиша, хто знає скільки часу пройшло уже й не сподівались . Аж хтось закричав: -" Є , прилетіла, будемо з бджолами".
Десь узялася одна бджілка, вона прилетіла на запах згорівшого вулика.
Незабаром в наше село прилетів великий рій, поселився він в лісі. А в тому рою була цариця набагато більша за матку. З тих пір бджоли і зараз є у нас.
" БУСЬОК "
Давно це було, ще за язичницьких часів. Прилетів якось бульок в село і сів на дубі. Заклекотав, обскубав пір'я, став і стоїть. Люди ще такого птаха і не бачили. Подумали що то якийсь бог. І вирішили задобрить буська. Стали по черзі носить йому вареники з білої муки.
Настала черга бідної жінки, в якої і не було білої муки. То вона наварила з гречаної і принесла в дари, та бульок насидівшись, знявся і полетів. Тоді люди накричали на жінку, що з чорної муки вареників наварила. Нібито бульок розсердився і полетів від них.
"ПАВА"
Перед Паскою у Великодну суботу на Всеношну люди повинні поробити усе, всю роботу. Помитися, одягнутися у все найкраще і це все до дванадцятої ночі, а далі навіть птахи гнізда не в'ють, так у народі кажуть.
Колись, давним-давно, ще не за наших часів заходилася пава
( павлин -пташка така) убрати на Паску свого нареченого, а часу було до 12 ночі. Вона йому кожну пір'їнку перебрала, різними барвами розмалювала, різну одіж приміряла, то золото, то срібло, щоб усякими барвами грало, виблискувало. Як знала, так і убирала, а коли нареченого убрала любо було глянути. Хвіст веєром на сонці грає, на голові корона. Задивилася пава на
свого нареченого, та от біда північ настала. Собі тільки вспіла що корону на голову накласти. Так і ходить по цей день, як проста індичка, тільки з короною.
" ЯН "
Поїхав дядько на Яна волами ( 6 липня) в ліс по дрова. Розпряг воли, пустив пастися, а сам рубає та складає на віз дрова. Ніч місячна, хоч голки збирай. Воли паслися і пішли помалу в ліс. Дядько і незчувся де поділись. Вже й додому треба. А воли пропали. Пішов шукать. Шукав, шукав - ніде не
видно і не чутно. Чоловіка вже6 й душа бере : і вовки в лісі, і ніч надворі. Довго ходив, вже й страху натерпівся і не радий тим дровам. Раптом чує: трава балакає і звірина усяка. Диво думає, здурів чи що? А ж раптом його віл каже до другого: "Кудлатий, ти чуєш, хазяїн іде", "Що, що, завтра знов в ярмо?". Дядько чує, його воли балакають. Прийшов, забрав воли і все дивується. Усе зілля, трава розказує од якої вона хвороби. Запріг воли, приїхав додому з дровами. Розпряг, дав їсти волам і пішов відпочивати та розказувати жінці про дивину, яка сталася з ним. Та сів на порозі розутися, скинув постоли, розмотав онучі і всяя дивина пройшла. Не став чути ні трави, ні птахів, ні звірів.
А тої ночі цвіла папороть. Чоловік ходив по лісу. Знайшов десь ту папороть, цвіт насипався на постоли от і став усе чути і знати, а коли удома скинув постоли. Цвіт висипався і все забув.
"МУРАШИНЕ МАСЛО"
На Купальську ніч люди вірили у цілющу силу цвіту папороті. На купальську ніч лісові мурашки, в яких велика сила і великий мурашник, викачують з під землі зі свого тайника грудку білого масла і буває вона з кілограм, може менш чи більш, для пересування чи провітрювання. Хто знайшов таке масло його треба негайно забрати в посудину, бо воно дуже скоро розстає і мурашки швидко ховають його від людського ока. Це масло має дуже цілющі властивості, слугує людям за мазі від різних хвороб.
"КУПАЛЬСЬКЕ ЗОЛОТО"
Купальська ніч - дивовижна ніч. Тайну цієї ночі нам, простим людям не збагнути, хоча? У купальську ніч з-під землі на поверхню виходить золото, щоб пересушитися. Люди бачили як воно горіло голубим вогником.
Про це золото є багато легенд. Ось одна з них.
Пішла по селу чутка що десь закопано 30 пудів золота, але ніхто не знає де саме воно знаходиться. Золото було польське. Поляки чи повимирали , чи виїхали, хто зна? От одна жінка заходилася його шукати. Взяла лопату і все кругом ходила і капала. І таки, кажуть, знайшла у Глибокій долині. Викопала тільки п'ять пудів, а решта втікло під землю. Можливо якраз пересушувалося. Оце скільки лежить років у землі, а на купальську ніч виходить і кожна монетка перегоряє голубим вогником. Якщо хтось побачить вогник чи сяйво з землі скоріше біжи і скидай черевика і в той вогонь, то по черевик і копать будеш. В ту мить як побачиш що воно утікає, кидай черевика, тоді воно застигає. Не всім щастить. А от бачити, бачили.
" КНЯЖЕ ОЗЕРО"
Жили собі князь із княгинею. І була в них дочка. Землі в князя були родючими. Кругом ліси, болота, річки. Мав князь для свого обиходу великий город, де люди і працювали. Близенько стояв і маєток та церква.
Коли люди працювали маленькі діти гралися собі. З бідними дітьми гралася і князева дочка. Спливали роки, діти підростали.
Полюбила князева дочка бідного селянського хлопчину. Любилися , втікали на луг, під дубами слухали пташиних пісень. Дійшло діло до весілля. Заслав хлопець до князя сватів, щоб одружитися.
Князь був сердитий, кровожерливий чоловік, а ще гірша його дружина.
Вони вигнали сватів з маєтку, ще й побили. Хлопець бачить, що нема
діла, - вирішили обвінчатися таємно від батьків. Назначили день для
вінчання. Князь з княгинею і не підозрювали нічого.
Ось нарешті настав довгоочікуваний день. На вінчання зібралося майже все село. Церква була переповнена. Співає хор. Молодята стали під вінець. Іде відправа. Та хтось доніс князю, що його дочка вінчається
у церкві з простим хлопцем таємно. Князь розсердився, закричав , заволав. Княгиня кляла свою дочку сильними прокльонами: "Де будеш вінчаться, щоб там озеро стало". Сильні були прокльони. Як грім серед ясного неба щось під землею загуло, потемніло, затріщало. Наступила повна темрява, світу білого не видно. Церква стала плавно іти під землю,
фонтани води стрімко вибивались з-під землі, ось і заховались купола церкви. А на її місці утворилось красиве озеро. Вода поглинула цілу церкву разом із людьми. В народі стали називати це місце "княже озеро".
Люди кажуть, що вода в ньому цілюща, забирає негативну енергію і виділяє позитивну. Добре посидіти біля нього хоча б півгодини.
"Як чоловік на Пасху на озері рибу ловив".
Це було зовсім недавно.
Закортіло рибаку риби на Пасху. А що вже рибак був...! Без риби ніколи додому не повертався. А було це на перший день Пасхи,усі люди до церкви ідуть,а він -на озеро з вудками. Сів у човен, закинув вудочки і жде. Та риба чомусь не клювала. Тоді він вирішив перепливти на другий бік. Доплив до середини і став, як укопаний.Човна і поворухнути не можна було. Коли трохи розвиднілось,дивиться рибак у воду, а внизу - церква із золотими куполами. А його човен над куполом
на хресті стоїть. Злякався чоловік,
став Богу молитися. Аж тут дзвони задзвонили, люди із церкви почали
виходити. Тоді і його човен зрушив з місця. Церкви на озері не стало.
А рибалка переляканий ледь доплив до берега.
"Скрипаль"
( правдива історія )
Жив в селі дід Влас. Ще молодим він навчився грати на скрипці.
На той час скрипка була найкращою музикою в селі. Як зберуться хлопці та дівчата, як підуть парами в танець - курява стоїть. А скрипка і сміється і плаче, аж за душу бере. І літом і зимою діду є забавка. Навіть колядувати ходив із скрипкою. Та одного разу, зимою, діда замело снігом(зими були холодні тоді ). Дід відморозив собі пальці на обох руках, але все одно з скрипкою він не розлучався. Тільки тоді, як діда Власа не стало, скрипку віддали у музей, а діда Власа і тепер згадують. Який то був гарний скрипаль.
" Про пана і кучера"
Їхав якось дорогою пан із кучером. Минають панські землі, ліс, луги. Їдуть вони, та раптом коні зупинились. Дивляться , а на дорозі лежить вуж, скрутився і гріється собі на сонечку. От пан до кучера каже:
- Стій! Забери цього вужа і з нього приготуєш мені обід. Помиєш його у 12-ти водах, та дивись, тільки не пробуй, а то тебе уб"ю.
- Добре, сказав кучер. Скрутив якось вужа у мішок та й поїхали додому.
Помив вужа у дванадцятьох водах, зварив та й подає його до столу. Пан запитує в кучера: - Їв вужа? Той відповідає: - Ні, не їв. Пан: - Ну, дивись, а то уб"ю.
Кучера мучить думка, що ж то за вуж такий? Як це його і мені скуштувати? Пан не вмер, то і я не помру, - вирішив кучер. Краї з мисочки зішкріб, покуштував. Та що це за диво? Все навколо стало якимсь не таким. Після обіду знову поїхали оглядати панські землі. Їдуть вони, а трави та собі , а та собі по черзі розповідають від якої хвороби вона. Пан уважно прислухається, а кучер теж. От над дорогою стоїть великий колюк.
Хитаючись, каже: -" А я - від к..., а я - од к..." (чоловіче безпліддя).
Кучер як засміється. Тут пан і здогадався що кучер теж їв вужа.
Приїхали до великого дуба, пан убив кучера і закопав, щоб той нічого не розказав.
Знайшов пан другого кучера. Та і з ним сталося так само. І той не послухався наказу пана, але проте він був хитрішим. Приїхавши до того самого дуба, листя зашелестіло і розказало, що пан забив і закопав тут першого кучера. Та другий кучер не видав себе що все знає. Зате потім усьому селу розповів, яку таємницю приховує пан.
"Чудо"
Є таке релігійне свято - "Михайлове чудо". Багато різних повчальних історій розповідають жителі нашого села.
1.
Один дядько будував дерев'яну хату. Та ось наступив день "Михайлового чуда". І не робить не виходить , і робить - гріх.
Вирішив все таки будувати. Цілий день працював, утомився . Повечеряв
та й ліг спати. Зранку встає та й бачить - скільки вчора за день зробив, то за ніч все порозкидано. Три дні чоловік будував хату і три ночі все якась сила розкидала. Тоді чоловік зрозумів свій гріх і сказав: - скільки буду, на "чудо" робить не буду.
2.
Один чоловік пішов красти цукрові буряки у колгосп. А то була ніч перед "Михайловим чудом". Чоловік нарвав цілий мішок та й вийшов з поля, щоб ніхто не бачив. Сів відпочити, аж чує - земля стукотить, десь біжить кінь та ірже. Він озирнувся - ніде немає нікого. І так три рази. Чоловік дуже злякався. Він зрозумів, що то лякає його, мішка на плечі і пішов собі геть.
" На Ганни".
1.
Свято Ганни є весною і осінню. Православні святкують обидва свята. Працювати на Ганни так само гріх.
Одна жінка мала дочку, яку звали Ганна. От разом з нею жінка стала складати дрова в це свято. Склали майже усі за день. Мати була дуже задоволена роботою. Аж , раптом, ніби хтось скинув ті строси дров на землю. Вони мало не прибили жінку.
2.
Якось на свято Ганни чоловік із жінкою вирішили висипати картоплю у "стебку", це ж не стукать. Носили півдня, потомилися, сіли відпочити на дворі. Чують- двері у "стебці" закрились і вся бульба із засіка посипалась під двері та підперла їх із середини так, що з двору не влізеш. Мусив потім чоловік виломувать двері. Кажуть, що то Ганна розсердилась і розкидала засіка.
"Звиження"
1.
Звиження припадає на осінь. А легенда ця дуже давня. Це свято наганяє страх на людей. Забороняється ходити до лісу. А коли хто пішов, то довго шкодує і другим заказує.
Один день на рік, коли настає осінь, усі гади (вужі) ховаються на зиму. У них є певні кубла під землею. Їх збирається дуже багато. Які хочеш : і маленькі, і великі, і сиві, бурі, чорні, п"ятнисті, усякої масті.
Якщо вірити легенді ,то у них саме в цей день іде суд, яки гад укусив людину чи худобину, того виганяють із кубла. І той лазить довго по землі, поки його хтось не заб"є. Така їм кара.
2.
Є ще одна легенда про "звиження". Легенда, чи то Байка.
Якось на "Звиження " йшла лісом дівчина і вела коня. Чи гриби збирала, чи ще щось. Аж тут побачила у моху силу вужів, які сплелися один з одним. Вони повзали, сикались. Дівчина перелякалась , похолола з ляку. А серед тих вужів лазить найбільший , а на голові у нього виблискує корона. Дівчина чула про корону, та не знала чи то правда. Вона зняла із свого волосся червону стрічку та й кинула в середину кубла. Відвернувши увагу вужів, сама схопила корону, сіла на коня і на всю швидкість стала тікати. Вуж кинувся наздоганяти дівчину. Довго він летів за нею, та вона була вже далеко. Ось так смілива дівчина здобула корону і завдяки їй стала знати все на світі.
Назад
|
