Мабуть кожна людина вважає, що місце де вона народилася і живе, - найкращий куточок землі. Дійсно так, це місце єдине і неповторне.
Наше містечко займає вигідне географічне положення - знаходиться на березі річки Случ. В давнину містечко було торговим і портовим, а річка Случ повноводною. Плавали по ній судна, баржі, плоти. Була можливість збувати свою продукцію іншим містам Волині і Поділля. Тому місто процвітало, збільшувалося населення, розвивалася промисловість. Наші пращури дбали про охорону свого міста - захистили його муром з трьох сторін, з четвертої простори річки Случ.( В мурі було декілька брам, які закривалися на ніч.
В'їхати в місто можна було тільки за сонця. Але і така безпека часто не допомагала. Так у 1677р. містечко було пограбоване і спалене татарами. Більшість жителів загинули, декому вдалося врятуватися в лісах. Отож на початок 18ст. в місті залишось 90 мешканців. Існує така версія, що в місті був підземний хід, який мав свій початок в районі сучасної пошти, а виходив до річки (біля РАЙВНО) з часом місто знову почало відроджуватись.
Із західних областей почали приїжджати переселенці. Місто населили німці, чехи, росіяни, євреї. Життя вирувало. Діяли: суконна фабрика, миловарний завод, три шкіряних підприємства, залізобетонне підприємство, електростанція, млини парові і водяні, пивоварний завод, цегельний завод, сукновальня на річка Случ, ґуральня.
Торгували хлібом, лісом, льоном, полотном, хутром, медом, воском і ін. На рік відбувалося 12 ярмарків. Крім того торгівля велася у багатьох дрібних крамничках.
У визвольній війні 1648-1654рр. з-під влади польських загарбників приймали участь і жителі нашого міста. Про битви, які були біля Березно свідчать такі назви: "Козацька гора", "Козацьке озеро", "Ляські могили", "Знай ляше що по Случ то наше" так говорили козаки.
В місті була найбільша на Волині єврейська община (4000 чол.) Вони мали мережу власних культурних і господарських організацій. Діяли товариства над сиротами, та охорони здоровая. Вся торгівля і ремесло знаходилися в руках євреїв.
З появою залізниці, водний шлях по річці Случ втратив своє значення. Місто було далеко від залізниці, перестало бути торговим центром, почало занепадати. Підприємства закривалися. Сподіваючись знайти роботу і хліб, багато людей емігрували в США і Канаду. Місто стало селом.
Доля нашого міста, як і доля кожної людини з роками змінюється.
Сучасне наше місто Березне - це мальовничий куточок з широкими зеленими вулицями, парками, скверами, охайними будиночками покрашеними в різні кольори, храмами.
Місто розкинулось на багато кілометрів. В ньому є понад 120 вулиць і провулків, загальна протяжність яких 63,5 км.
Місто молоде, більшість будинків побудовані після Великої Вітчизняної війни. Зі старих споруд залишились Свято - Миколаївський храм (1845р.) Березнівська гімназія (1902р.) .
Останніми роками місто живе і розвивається швидкими темпами, розбудовується,примножуються культурні пам'ятки.
Центральна вулиця Андріївська простягається більш, як на 4 км (Комісарська, Леніна).
Колись наше місто називали Андрієвом. Одна з версій, чому місто мало таку назву - у князя Данила Галицького, який володів Волинню, був боярин і полководець Андрій, який прославився в походах проти поляків, литовців, угрів. За його численні заслуги князь міг подарувати йому містом На вулиці розміщені бібліотека, банк, пошта, автовокзал, швейні фабрика, сірникова фабрика, численні магазини, будується Свято-Троїцький храм. До 1962року на цій вулиці стояли виїзні ворота (навпроти дзвінці Свято-Троїцького храму). В районі автовокзалу - колгоспні павільйони, Млини - на місці швейної фабрики музичної школи.
Одним з видатних діячів тих часів в Березному був Микола Павлович Бухович - священик Української Автокефальної Православної церкви, настоятель Різдво-Богородицького храму. Родом він з Волині, мав хорошу бібліотеку, якою дозволяв користуватися березнівчанам, цікавився астрономією, займався садоводством. А ще він був патріотом. Богослужіння проводив українською мовою. За його ініціативою в Березно був створений осередок "Просвіти", ще за польської окупації. Через нього пропагував українські козацькі і стрілецькі пісні, українські обряди і звичаї. Організував чудовий хор, який славився на всю округу, викладав Закон Божий в українській школі, давав учням знання з історії, навчав колядок. Помер М.Бухович у грудні 1945року. Похований на Селецькому кладовищі. Є ще живі березнівчани, які пам'ятають про нього і зберігають його Євангеліє.
Одна з центральних вулиць носить його ім'я. В давнину на цій вулиці стояли єврейські синагоги, Різдво-Богородицький храм. (старе березне різдво-борогодицька церква)
Від вулиці Буховича Беруть свій початок дві паралельні одна до одної вулиці І.Франка(450м) і Вишнева(370). Вони мають протяжність всього 400 метрів і тягнуться до річки Случ. Між цими вулицями на березі річки розмістився агротехнічний ліцей-інтернат з гуртожитками. В давнину зі сторони вулиці І.Франка стояв красень костел, шпилі якого сягали неба, який був підірваний в повоєнний період, тому до наших днів збереглися лише руїни.
В кінці вулиці Вишневої знаходився притулок сестер Уршулянок, який утримувався на кошти Малинського. До речі, два роки тому приїжджали віруючі католики побачити, де проживали їхні сестри в давнину. Зараз вулицю І.Франка прикрашає Свято-Покровський храм.
Друга за протяжністю (3800м) вулиця Корецька. До 1962р. при виїзді в місто (біля Околиці) стояли другі виїзні ворота, а однокласне народне училище в якому навчалося 25-30 учнів знаходилося на території теперішнього військкомату.
Поміщик Малинський намагався піднести економіку свого маєтку. 1906року він збудував вузькоколійку, що сполучала Березне з роз'їздом Яринівка. Михайло Малинський був останнім власником Березного і навколишніх земель. Один з його маєтків знаходився у Зірному, де він проживав у літньо-осінній період.
Решту часу він жив у Парижі. Існує переказ, що в період жнив найвродливіші дівчата підносили йому снопи нового врожаю, а він щедро обдаровував їх. Однією з них була Текля, дочка пана Білявського. На її честь названа одна з вулиць нашого міста Теклівська. Колись це було село, в якому нараховувалось сто хат, був клуб, де працювали гуртки, показували кінофільми. В 1966році село з'єднується з Березним.
Гордістю і окрасою нашого міста є Лісовий коледж з його дендрологічним парком, а з другої сторони Парк відпочинку, які розташовані на вулиці Чорновола. В цьому районі було єврейсько-польське кладовище. Зі слів старожилів на польському кладовищі була могила батька першого польського космонавта Гермашевського. В часи Великої Вітчизняної війни 3860 Євреїв було розстріляно на місці дендрологічного парку. Також на цій вулиці стоїть гімназія, збудована в 1902році, раніше тут діяло двокласне училище з 5-ти річним терміном навчання. На території гімназії стояла панська ґуральня (вона була спалена повсталими селянами). Вулиця названа ім'ям українського політичного і державного діяча
В.М.Чорновола. Родом він з Черкащини. Закінчив Київський державний університет імені Шевченка. Через свої погляди, що не збігалися з керівниками тогочасного радянського уряду, змушений перервати на деякий час навчання. Працював теслею, слюсарем, співробітником виїзної районної газети, спостерігачем метеостанції в Карпатах, землекопом археологічної експедиції, вагарем станції Скнилів. Три рази був засуджений за "антирадянську агітацію та пропаганду".
Наймальовничішою вулицею нашого міста є вулиця Київська, яка заворожує своєю красою при весняному цвітінні каштанів та осінньому різнобарв'ї. На цій вулиці розміщені площа з пам'ятником Т.Г.Шевченку, адміністрація, міська рада, будинок культури, музей, районна лікарня, бібліотека, будується Різдво-Богородицький храм. В давнину в кінці вулиці, біля річки стояла електростанція, а на місці Районного Будинку Культури - Польські конюшні.
