Ранок в одинадцятикласниці Оксани Гулевич розпочинається, як у всіх школярів - з навчання. Щоправда, дівчина не ходить у школу, оскільки заклад не пристосований для навчання дітей з обмеженими фізичними можливостями. Тому вчителі проводять уроки у неї вдома.

- Коли ти один учень, то тебе ніяк не "пронесе", - посміхаючись, розповідає дівчина. - Обов'язково спитають. Деякі вчителі це розуміють, тому роблять невеличкі поблажки, інші - ні. Найважче мені вивчати фізику та хімію, - важко зітхає. - Але я не нарікаю. Одинадцятий клас усе ж таки, треба вступати до інституту, Я вже й професію обрала: буду перекладачем іноземних мов. У школі вивчаю англійську, а самотужки намагаюсь опанувати французьку мову. - Після навчання у мене залишається багато вільного часу, тому займаюсь спортом, - продовжує Оксана, показуючи силовий тренажер у своїй кімнаті. - Спочатку я хотіла записатися у гурток стрільби з лука, але його керівник сказав, що мені перед тим треба трішки підкачати м'язи. Тоді я подумала, що цікаво було б спробу вати підіймати штангу. Зараз мій рекорд - 40 кілограмів. З часом планую його перевершити. Батьки спочатку здивувалися моєму ви бору, але заперечувати не стали. Тепер кажуть, що пишаються мною.

Сьогодні Оксана, яка займається силовим видом спорту лише півроку, є бронзовою призеркою відкритого чемпіонату України з пауерліфтингу серед людей з обмеженими фізичними можливостями. Зараз я сиджу на дієті, хочу трішки схуднути, щоб мене пере вели в іншу вагову категорію. Я недовго займаюсь пауерліфтингом, тому сподіваюсь, що великі досягнення у мене ще попереду. Але це не головна моя мета. Я мрію просто стати хорошою людиною. А ще мені дуже хотілося б переселитися в Київ. У столиці таким, як я, жити легше, - із сумом говорить дівчина. - Там ти не привертаєш до себе такої уваги, як у селі. Мені й ворожка колись нагадала, що я житиму у великому місті.

Щоб менше думати про якісь негаразди, намагаюся постійно щось робити. У мене дуже багато друзів за листуванням. Це мо лодь з усіх куточків України. З більшістю з них познайомилась у са наторіях, де лікувалась, та на змаганнях. А ще я пишу книжку, - скромно опустивши очі, розповідає дівчина. - Це фантастичний роман "Чорний янгол". Мрію колись його опублікувати під псев донімом Анаско - це моє ім'я, тільки читається з кінця. А коли мені стає вже зовсім сумно, влаштовуємо зі старшою сестрою поси деньки. Вона завжди знає, як мене розрадити.

Дивлячись на усміхнену та енергійну Оксану, дивуєшся, звідки ж у такої маленької дівчини стільки сил та енергії? Коли запитала її про це, вона відповіла, що їй просто дуже цікаво жити.

- Я ще японську мову вирішила вивчити, - говорить на про щання Оксана з посмішкою.