 Дідич Зоя Володимирівна народилася в м.Костопіль, що на Рівненщині. Вищу освіту здобула в Чернівецькому університеті на факультеті романо-германської філології. Працювала у школах рідного міста. Упродовж 1982-2005 років викладала англійську та латинську мови в Костопільському медичному училищі. З 2004 по 2007 рр. працювала заступником голови Костопільської районної державної адміністрації. Згодом бібліотекарем спецшколи-інтернату. Нині родина Дідичів проживає на хуторі на околиці села Яринівка Березнівського району.
Знайома читачеві за книгами "Я вам сказати мушу…" (2000 р.), "Фіалки тюремних мурів. Повість про кохання" (2014 р.), "Благослови, Вкраїно, на орду!" (2015 р.), дитячою збіркою "Україна починається з мене", книжкою - розмальовкою "Поетична поляна". Авторка чотирьох монографій з мово- та літерознавства. Її вірші покладені на музику костопільським композитором Віктором Зданюком.
На теренах нашого краю відома активною позицією у розбудові української держави - 9 років очолювала районну організацію Народного Руху України, більше 5-ти років - міський осередок Союзу Українок. Нагороджена вищою відзнакою Руху - Нагрудним Знаком "За заслуги перед українським народом".
Книга Зої Дідич "Фіалки тюремних мурів" розповідає про кохання, події якого відбулися в 50-х роках минулого століття на Свердловщині. Ось як Зоя Володимирівна розповідає про історію написання своєї книги. Свого часу Зоя Дідич познайомилася з головною героїнею книги Валентиною, і вони стали товаришувати. Якось Валентина розповіла письменниці про найцінніше, що мала - листи з табору від найдорожчої людини - Володимира Чернявського, кохання до якого вона зберігала в серці усе своє життя. Таким чином народилася ця книга, в основі якої покладена історія кохання в листах Володимира Івановича Чернявського та Валентини Федорівни Ковальчук. Їх відділяли одне від одного зони - чоловіча та жіноча, але це не заважало їм висловлювати теплі почуття, що підтримували у важкі часи обох. Двоє молодих людей стали заручниками комуністичного режиму тому, що боролись за свободу України. Незважаючи на тяжке тюремне життя, вони не зневірились, зберегли чистоту помислів, доброзичливість, навіть вважали себе щасливими. Назва книги була запозичена з одного з листів Володимира Чернявського, який якось побачив фіалку, що, пробившись крізь тюремні мури, росла на території колонії. Головні герої книги так і не побачили один одного, але в кінці книги Валентина каже, що попри те, що втратила цього святого чоловіка, п'ять десятків років її зігрівали його листи.
Книга "Благослови, Вкраїно, на орду!" - нова поетична збірка авторки. Уже сама назва цієї книги свідчить, що вона - про тривоги й болі сьогодення України, про високість духу нащадків тих подвижників, які віками відстоювали свою Волю, Віру і Державу.
Поезія Зої Дідич - це світла молитва за душу народу, це закликання до пробудження, це вимолювання світлої долі для свого народу. Поетичне слово, коли воно щире - власне є тим золотом душі. Що щиріше - то тепліше і дорожче. В цьому переконуєшся, коли читаєш вірш:
Коли з України
Лелеки полинуть
У далі, де спека,
В гірку чужину,
Сумують лелеки:
їм сняться далекі
Краї, де зустрінуть
Тепло і весну.
Ой, скільки ж то нині
Синів України
Покинули землю
І неба блакить!
Гей, синєє море,
Втопи моє горе
Й журбу тополину,
Що серце ятрить!
Моя Україно,
Навіки єдина,
Чому обсипаєш
Будущини цвіт?
Чому не вертаєш,
Хіба ти не знаєш:
Мені, як лелекам,
Без тебе не жить!
Зоя Володимирівна іде до свого читача аби поділитися сокровенним, віднайти в розмаїтті буднів те, що належить лише їй.
Минає все, і поминальні дзвони
Чолом об небо б'ють на спомин нам,
Що й це мине, лиш мудрість Соломона
Залишить Книгу істини вікам.
Та кров Христа, що нам гріхи омила,
Вінцем терновим з тьми епох болить.
Лиш вічні доброта й мистецтва сила,
Ми ж - тіні крапок в ланцюгу століть.
Ми на землі лиш тимчасові гості:
Сьогодні є, а завтра промінь згас.
Сповідуймо любов, не даймо волі злості,
Молімося, щоб нас Спаситель спас.
Існуєш ти і я - тож дякуймо за ласку:
Життя коротке - скоро промине.
Нема часу на чвари і поразки...
Прощаю вас. І ви простіть мене
Назад
|
