Баковецька (Рачковська) Ірина Володимирівна народилася 17 жовтня 1985 року в смт.Соснове Березнівського району Рівненської області. Своє перше пізнання таїни слова, його магічності і неповторності Ірина пов'язала з пізнання навколишньої природи - її краси і гармонії. Писати вірші почала ще у початковій школі. Коли перша вчителька дала завдання написати твір, у юної школярки він вилився у вірші. Ще в дев'ятому класі у Ірини відбувся у школі творчий вечір. Вона читала власні вірші, співала власні мелодії. Вона була і автором "Гімну школи". Як на вік авторки, вірші заслуговували на увагу. Що й дозволило згодом здобути прихильність у журі обласного фестивалю власної дитячої поезії "Провесінь", що проходить щорічно в Березнівській центральній районній дитячій бібліотеці.
У 2002 році Ірина закінчила Соснівську гімназію. В тому ж році вступила на навчання до Національного університету "Острозька академія" на гуманітарний факультет за спеціальністю "Філософія. Релігієзнавство". Під час навчання брала участь у літературознавчому, мистецькому та кореспондентському житті закладу та м.Острога, була автором статей острозької районної газети "Замкова гора" та завідуючою сторінки кафедри газети "Острозька академія".
У 2007 році вступила на заочне навчання в Рівненський державний гуманітарний університет за спеціальністю "Хорове диригування". Музичні здобутки використовує займаючи посаду керівника церковного хору Свято-Троїцького собору м.Березне.
В 2007-2008р.р. працювала в західноукраїнському коледжі "Полісся" на посаді викладача суспільних дисциплін. В 2009 році Ірина Володимирівна прийшла на роботу в Березнівську редакцію районного проводового мовлення на посаду відповідального редактора відділу інформації.
З 2011 року займає посаду головного редактора телерадіокомпанії "Березне".
У 2008 році вийшла перша збірка віршів молодої поетеси Ірини. Книга духовної поезії "Фундаменти святинь" вийшла у видавництві "Волинські обереги". Виносячи на суд читача свої вірші авторка хоч-не-хоч розкриває не тільки своє єство, а й свою потенційну спроможність. Ще нікому не вдавалося сховатися за словом і в слові. Навіть найнейтральніше, мимоволі вимовлене слово виказує автора. Його спрямування, його стан душі. Уже у самої збірки "Фундаменти святинь" стає зрозумілим, що найбільше хвилює авторку - втрата духовності, моральних цінностей, серед людей.
Людина була створена Богом духовною істотою, тобто особистістю, здатною на духовне пізнання. Виходячи із Слова Божого-"духовність" - це розвиток стосунків із Богом, який є Духом. Це слово завжди означало в першу чергу стосунки з Богом, підпорядкування людини заповідям Божим. Дух - це центр Богопізнання, це його основне значення у житті людини". Збірка складається з 3- розділів:
1. "Життя з іконами";
2. "Перстом до правди" ;
3. "Сльозинки душі".
У анотації до збірки Борис Боровець пише, що на противагу багатьом своїм перевесникам поетка духовно і душевно прагне вознести над матеріальним, увійти в "життя з іконами", які виносять не для прикрас".
Життя вимірюю іконами,
Чотири сторони хрещу.
Як цвіт не скорений законами,
Прошу з небес одну сльозу.
Зникають нації без віри,
Зникає віра без свічі.
Я хочу йти, почувши: "З миром",
З благословінням хочу йти.
Я все блукаю між содомами,
І миротворців чорних масок...
Це добре, що життя з іконами,
А не висять лиш для прикраси.
Духовність починається із усвідомлення надзвичайної важливості для людини стосунків з Богом.
Життя з Христом
Свята любов - основа всіх основ,
Життя з Христом - до святості дорога.
Та ступиш крок і враз падіння знов,
Лише біда веде людей до Бога.
Не йдуть сліпі за вказівним Перстом,
Їм тільки звук, дарма що це омана.
Тут хоч би жити якось із Христом,
А про життя Христом казати рано.
Настав той час, коли з усіх усюд
Живі слова збуваються пророчі:
"Дивіться - он Христос і там і тут!",
Та ще ікони слізно мироточать.
Що за час сьогодні? Який жахливий світ став тепер? Це ці запитання, які частіше звучать із вуст наших співвітчизників. Чи є яке-небудь пояснення подібному стану речей. Звичайно є. І початок відповіді у тому, це не є випадковість. Всі людські біди, страждання, кризи не є випадковими. Всі, хто вірить в живого Великого Бога, який відкрив себе через Ісуса Христа, мають знати, що всякі кризові явища приходять до нас із руки Всевишнього. Вони є прямим підтвердженням Його вічних слів, записаних у Писанні. Тому лише в Його Слові можемо відшукати відповіді на наші ,сповнені відчаю і страху запитання , які роздирають наші душі, бентежать розум. Саме через Боже Слово можемо дізнатися і переконатися, що коли збираємо гіркі плоди, ми колись посіяли відповідне насіння .
Євангеліє
І знов сльоза від тисячі легенд,
І знову холод в серці від неправди.
Моя душа сама до нього йде,
Коли стає до болю безпорадна.
Нічого в світі вічного нема.
І навіть вічність ця земна - кінечна.
Та поки на столі горить свіча,
І поки ще ікони недалечке,
І поки ще душа моя в мені,
І поки ще у ній не згасла віра.
Євангеліє відкрию на столі,
Для благодаті серце я відкрию.
Горить свіча. Яке в душі тепло!
Далеко дзвін скликає на вечірню.
Хіба ж на світі ще якесь є зло?!
Я вічну книгу на столі відкрию.
Я вічну книгу знову розгорну.
Вечірня зірка вже на виднокрузі.
І чимось я нагадую Фому -
Я теж перстом до правди доторкнулась.
Авторці болить, що якщо ми Його не знаємо, не прагнемо до цього, то й живемо без царя в голові і життя наше безплідне, пусте і беззмістовне..
Третій розділ починається із віри.
ВІРА
Віра врятувала!
Вона вірила:
вистраждана, вимучена, вона вірила
в вищу волю.
Воля витвір віри.
Великі вітри витріпували внутрішній всесвіт,
винищували веселки, вражаючи варварством.
Вона вірила.
Вона вірила, вкорінюючи віру,
визволяючись від вихору всередині.
Вона вірила в волю Всевишнього,
вона вимальовувала віру,
вона впиралась ворогу - волі власній.
Вона вдивлялась в вічі вічності, в вічі висотам: -
Врятуйте!.. Вони врятували!
Вистраждану, виболену, виплакану.
Врятована віра вселилась всередину,
воскресила веселки.
Воскресла віра.
Воскресла вона.
Воскресло все.
Вибачте висоти.
Велично вклоняюсь Всевишньому.
Варто додати, що малюнки для художнього оформлення обкладинки книги та заставок між розділами виконані самою авторкою.
В 2012 році побачила світ друга книга поетеси "Римовані весни". Книга вийшла у видавництві "Письменницька робітня "Оповідач". Обкладинка цієї ошатної збірки приємно тішить погляд весняним пейзажем.
А на останній титульній сторінці - декорована чудова фотографія - портрет усміхненої панянки. Погляд, - щирий, привітний - ось така вона, наша авторка.
Відповідає змісту елегантний дизайн, окраси їй додають вдало віддзеркалюючи зміст і настрій ілюстрації. Це графічні етюди виконані чоловіком Ірини Ярославом.
У книзі органічно сплелися мотиви філософські, релігійні, пейзажні. Це різні за смисловим навантаженням вірші, але всіх їх об'єднує любов до слова, до рідного краю, до людей, що живуть в ньому, спроба осмислити сенс їх перебування на цій святій і грішній землі.
РИМОВАНІ ВЕСНИ
Від плоті і крові, та духу злиття -
Зачаття словесне.
І перше, і друге, і третє життя -
Римовані весни.
Ваш цвіт удихати припинить лишень
Молитва одпусна,
Для вас даруватиму завтрашній день
Письмовий і усний.
По-спасівськи дум легіон одесний,
Що світлом творимий,
Плоди хай освятить моєї весни
І світлої рими!
Лірична героїня усвідомлює усю відповідальність свого вибору. Вона ще відчуває потребу обпертись на когось. Шлях духовної досконалості - непростий. Але лірична героїня знаходить притулок у Слові. Слово лікує, зцілює, заспокоює. Заручена Словом - заручена зі Словом. А це вже доля. Її, як відомо, не обирають. Хоча авторка розуміє, що вона ще лише на початку цієї дороги.
Думки несуть римовані трофеї,
Душа бліда наводить марафет.
Я не квазар у голосі Орфея,
Не божество, бо я ще півпоет.
Пишу я, не залежна ні від Кого,
Коли приходять радість чи печаль:
За стіл сідаєм артуровим колом,
Під свіжий вірш п'ємо із м'яти чай.
Перо в руках - не гроші, не кар' єра,
А хрест, який дає поетам Бог.
Я - апріор Гомера й Аліг' єрі;
Я - не поезія, я - поки що пролог.
У багатьох лірично-філософських віршах авторка прагне відродити людські моральні цінності, віднайти для читачів серцевину щастя. Пошуки щастя цілком залежать від швидкості духовного розвитку людини. Як казали наші батьки: "Царство Боже має бути в нас самих". Гармонійна побудова цього "Царства" у значній мірі залежить від самої особистості.
Низку віршів пані Ірина присвятила своїм найближчим, найдорожчим людям. З великою теплотою і вдячністю згадує своїх дідуся і бабусю.
ПЕЧАЛЬНИЙ РЕЗУЛЬТАТ ЕВОЛЮЦІЇ
До сліз покірно із останніх сил
Із фотосесій лізе, ніби з бою,
Красунчик пляжу - Данді-крокодил -
Останній культ часів палеозою.
Як саркофаг підпилених зубів,
Розкриє пащу проковтнути сонце.
Канібалізму міфо-плазунів
Дитя поп-корн підносить у долоньці.
Ще дикий погляд - зікурат епох -
Ховає відблиск вимерзлих квазарів.
І пустить Данді сльози, мов горох,
Слизькі, як міф про давніх динозаврів.
Привертають увагу вірші про материнство. Це погляд на материнство не збоку. Тут маємо зображення внутрішнього стану жінки - матері, а щоб його зобразити, треба самій бути матір'ю. Ця поезія - це своєрідний монумент материнської любові.
Жінка - мати над колискою дитини.
Жінка - берегиня, хранителька домашнього вогнища.
Пані Ірина створює свій внутрішній образ матері, бачимо символ одвічної материнської любові.
Летить за роком рік бузьків клинами.
У жовту осінь літній лист злетів...
Я йду до неньки з дочками, синами,
Несу тепло іще серпневих днів.
І вкотре в очі зиркають орлята,
Бо в цих барвисто-молодих очах
Бринить сльоза: і знову рідна хата,
В якій жевріють мати і свіча.
Як постаріла казка опівнічна!
Взялось волосся кольором зими.
Та тільки мама, молода і вічна,
Як всі бабусі, грається з дітьми.
То пригортає, то дає гостинці,
То поцілує, то добру повчить.
Обернеться ураз. Дорослій жінці
Сховати б очі вогкі хоч на мить.
Коли дітей сідаю колихати
(Журо далека, хоч на день змовчи!),
Тоді я знаю, що просила мати,
Згоряючи свічею уночі.
Своєму чоловікові Ярославу Рачковському присвятила вірш "Художник"
Художня хіть - хлань: хвище, хурделить, хуртовинить!
Художництво - хронічна хвороба -
хочеться, хочеться, хочеться хворіти!
Художництво - хрест -
ховаєшся, ховаєшся, -
хоч би хни - хрест-хрестом!
Художництво - хліб,
хиленький хлібець,
хоча, хвала Христу, художницький!
"Хворий!" - хихочуть харапудливі харцизи,
хазяї хаосу,
хтиві хлібоїди.
Характерно -
хіба хвалитимуть холодносерді халтурники
хвилюючу ходу харит!
Ха! Художники - хлопці хоробрі!
Хвала Христу - художник.
Хлань художництва
хоронить Хроносову хугу.
Хоча хиренний,
хапаю хвилини художньої харизми -
хронічно хрестоносної!
В 2013 році результатом 6-річної праці над архівними матеріалами,заінтересованих контактів із земляками вийшла 100-сторінкова книга "Релігійне життя надслучанського краю". Авторка назвала видання культурно-краєзнавчим дослідженням. І справді насичена фактажем з історичним заглибленням розповідь про більш як десяток конфесійних напрямків у нашому районі розгортається неупереджено, з повагою до особистого чи світського вибору.
Книга така потрібна, оскільки не просто заповнює маловивчену нішу духовного життя поліщуків,а й подає релігійне життя як нерозривну частину всього соціального процесу,спонукає задуматись над своєю дорогою до храму. Кожен християнський храм є особливим місцем. Це - " небо на землі" , дім Божий , місце зустрічі людини з Господом.
Ірина Баковецька спонукає зазирнути у глибини духовного минулого і сучасного і вкотре збагнути єдність небесного,земного і людського світів. В краєзнавчому дослідженні Ірини Володимирівни яскраво і щиро простежується освіченість,інтелігентність,толерантність до інших релігійних конфесій,повага до прав людини,свободи совісті,вибору дороги до Божого храму. Окрім суто інформаційної цінності,книга цікава ще й багатою,образною мовою, вкрапленнями цитат зі Святого Письма та власними роздумами письменниці, які незрідка тяжіють до афоризмів.
У 2014 році у видавництві "Лілея-НВ" в Івано-Франківську вийшла нова книжка молодої ,але вже відомої в літературних колах Рівненщини авторки Ірини Баковецької з промовистою назвою "Перехрестя роси". ЇЇ творчість високо поціновують і провідні майстри пера. Ось як характеризує творчі засади нашої землячки критик Євген Баран:" Ірина Баковецька є поетесою і це ,напевне, найважливіше у її молодій ході. У цій книзі,третій поетичній, маємо три розділи,які умовно можна окреслити: буттєве,патріотичне,інтимне. У кожному з них Ірина є справжньою. Може, не завжди естетично досконалою,але завжди етично переконливою. Мені подобаються поети,які приходять із чітким світоглядним розумінням світу і своєї малості і виїмковості у ньому. Коли вони говорять ,завжди є відчуття найголовнішнього, - воно у тій любові до Життя ,яке проривається у кожному поетичному рядкові…
Спогади біля церковного розп'яття.
Та сукня пахла зіллячком свяченим,
Ховала хустка молодість чола…
Колись Ти був для мене Нареченим,
Я - нареченою була.
Не цьому ряса пасувала тілу,
Не ця душа шукала спокій ,мир...
Не віриться,що я колись хотіла
Йти за Тобою в монастир.
Але…
Коли настане мить священна
І віск заллє схололий мій манжет,
Прийду до Тебе, ніби наречена,
І кину світові букет.
Самостверджені.
Може б, вони одружились,
Якби не ті сто лих,-
Він для усіх рве жили,
Вона ж просто рве усіх.
Холера б його забрала,
Таке рубання з плеча-
Вона боїться орала,
А він боїться меча.
І нічого їм кувати -
Ні каменя, ні коси.
…Іржавіють мужньо лати
На перехрестях роси…
Ірина Баковецька - член Національної спілки журналістів України, член Рівненської обласної організації Національної спілки письменників України, член літературного об'єднання "Планета наступного слова", лауреат літературної премії імені Михайла Дубова (2012р.),учасниця Всеукраїнської наради молодих літераторів (2012р.), переможець Міжнародного конкурсу журналістів" Срібне перо-2013" в номінації
"Найкраща радіопередача року".
Автор поетичних збірок"Фундаменти святинь" (2008 р.),"Римовані весни"(2012 р.), "Перехрестя роси" (2014р.) та культурно-краєзнавчого дослідження "Релігійне життя Надслучанського краю" (2013р.). Чимало віршів поклала на музику, які звучать у власному виконанні.
