Березнівська центральна районна дитяча бібліотека

Легенд про диких і хижих птахів збереглося чимало. Зупинимося на найголовніших з них.

Про походження зозулі є й докладніша легенда-казка, яка в цілому дещо нагадує щойно наведену. Купались якось у ставку дівчата. Виходять з води, і кожна стала брати своє плаття, одна дівчина - до свого плаття, аж дивиться, а в нього забрався вуж. Лежить, згорнувшись в клубок - ніяк не можна тій дівчині взяти плаття. Що тут робитимеш? Нема в що їй вдягтися. Аж раптом вуж і каже дівчині: "Я вилізу, та тільки за умови, щоб ти була моєю, а то не віддам плаття". Як тут за вужа заміж іти?! Стоїть бідна дівчина біля води: стояла вона там доти, доки череда пішла в село. Нарешті, взяла вона своє плаття у вужа й каже до нього: "Піду за тебе, присилай сватів". Старости не примусили себе довго чекати, подала їм дівчина рушники, ось відгуло весілля. Чоловік не бере її до себе додому, а каже: "Поживемо поки що у твого батька". Чи довго, чи недовго так вони жили, тільки якось чоловік заявляє їй, що піде на те саме місце, де вона тоді купалася: "Піду, - каже він, - а коли дуже вже засиджуся там, то прийдеш туди й гукнеш: ку-ку! ку-ку! ку-ку! Я зразу і явлюся до тебе. А тепер іди: треба зі своїми рідними побачитися. Бачиш, - каже, - ти не схотіла в моїх рідних жити, а мені без них сумно". Пішов. Нема його й нема. Пішла жінка на те місце, де вона колись купалася з подругами. Приходить і гукає: "Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!" Виплив її чоловік і зажили вони знову разом, як і раніш. Через якийсь там час чоловік знову збирається йти до своєї рідні, а жінці наказує викликати його з води, якщо він часом надто вже засидиться у своїх. Тоді зібрався і втретє провідав їх. "І цього разу мене так само викликатимеш: прийдеш до води й скажеш: "Ку-ку! Ку-ку!" Може трапиться, що тепер я й не випливу до тебе. Та коли сам не випливу, то пришлю свого приятеля. Схочеш зі мною побачитися, сідай на нього, коли він випливе, - приятель цей і відвезе тебе до моїх рідних. Не бійся сідати на нього: він мій щирий товариш. Отож прийди, благаю тебе, до мене. А коли не приїдеш, то не будеш мені за жінку й не повернешся вже до своїх рідних, а перекинешся на птаха". Не схотіла вона їхати до вужаки, який був її чоловіком, й відразу ж перекинулася на птаха, полетіла, й тепер "кукає". У Літинському повіті зозулю вважають перевертнем князівни. Закохавшись в якогось молодика, князівна довго приховувала кохання своє від батька, який чомусь ненавидів цього молодика. Одного разу закохані сиділи десь разом, і князівна, в пориві ніжного почуття, яке охопило її, сказала обранцеві свого серця: "Ах ти, моя зозулько!" Батько князівни випадково почув ці слова і в страшному гніві на доньку промовив: "То ж будь зозулею!" Князівна в ту ж хвилину й перекинулася на зозулю. В Ушицькому повіті кажуть, що зозуля й чайка походять від дівчат, які задумали було полякати спасителя. Спаситель, аби покарати їх, вирік, щоб.одна з них кукала, а друга кигикала, поки світ сонця. В Олександрівському повіті зозулю вважають переверненою на птаха вдовою, через що вона й гнізда собі не в'є. Нарешті є ще вірування, начебто зозуля стала з жінки, яка вбила свого чоловіка й була засуджена за те Богом не мати пари й поневірятися по лісах. В Галичині зозулю вважають дівчиною, проклятою матір'ю й перетвореною на птаха за те, що вона, бажаючи налякати матір, заховалася якось за комин й почала кувать. У тій же Галичині записано цілком тотожну з ушицькою легендою оповідь про перетворення на зозулю проклятої батьком князівни й дуже перероблений варіант цієї легенди, за яким на зозулю перекинулася князівна, проклята матір'ю за те, що не схотіла вийти заміж за багатого князя. Легенди про те, що зозуля пішла з людини-чоловіка (у німців) або жінки, й досі живі у західноєвропейських народів. Так, французи кажуть, що в зозулі був батько - чоловік дуже бідний; коли він через страшні нестатки вирішив повіситися, зозуля кинулась шукати його, а знайшовши, коли він повісився, дуже тужила. І тепер вона не співає долі того часу, коли батько наклав на себе руки. З усіх птахів зозуля є одним з найпро-рочіших. Спочатку вона була тільки доброю віщункою як провісниця весни й літа - найкращих пір року. При цьому, значення доброї віщунки зозуля значно іншою мірою витримала в народній літературі, аніж в українській. А втім в Україні скрізь заведено в народі питати зозулю, коли хтось уперше почує її кування, скільки років він проживе, скільки разів зозуля прокує, стільки років, передбачається, проживе той, хто запитує. Коли зозуля кує, то з волечка в неї в цей час випадає зернятками "намисто", яке вона нанизує на гілочку (всім відомі яєчка гусіні-кільцепряда). Якщо в того, хто вперше почує кування, виявляються в кишені гроші, то вони не переводитимуться в нього цілий рік. Ось чому дехто навесні зав'язує шага (гріш) у сорочку, щоб завжди бути при грошах. Частіше в українській народній поезії - і незрівнянно рідше в поезії народів західноєвропейських - зозуля є злою віщункою. В українських піснях про смерть козака його мати, сестра й кохана, тужачи, прилітають до нього на могилу зозуленьками. Кування зозулі в заспіві вже зарані вказує на сумний зміст пісні. За українськими та польськими народними повір'ями, крик зозулі в саду віщує погану погоду, а трикратний над оселею - смерть господаря. Тривале кування провіщає поганий рік та хвороби людей і скотини.