Березнівська центральна районна дитяча бібліотека

Легенд про диких і хижих птахів збереглося чимало. Зупинимося на найголовніших з них.

Про журавля у Літинському повіті кажуть, ніби він створений із землі, а в Луцькому - ніби журавлі пішли з циган, але як саме - невідомо. Якщо побачиш журавлів уперше навесні, коли вони летять з вирію, то треба називати їх веселиками, а не журавлями; хто назве веселиками, тому буде цілий рік весело, а хто журавлями, той буде цілий рік журитись. Журавлі якнайсуворіше дотримують подружньої вірності; вони зграєю збираються судити самицю, яка завинила, і нещадно вбивають її своїми дзьобами. Сова - сич, пугач є в українській народній поезії є найзловіснішими птахами. Такої репутації ці птахи зажили не лише в Україні, айв усіх майже народів давнього й нового світу, як птахи нічні, хижі, що вирізняються до того ж відворотливою зовнішністю. Особливо це стосується сови, яка стала символом усього темного, похмурого, як у фізичному, так і у моральному сенсах. За українськими народними віруваннями, сови й пугачі пішли з кішок, тому в них котячі голови, і крик їхній нагадує крик кішки. Поява сови і пугача поблизу села наводить нудьгу й смуток на всіх пожильців його. Крик сови й пугача на хаті взагалі віщує пожежу або смерть когось із членів родини. Та в Проскурівському повіті розрізняють: якщо пугач гукає "вповів! вповів!", то в тій хаті народиться дитина; а якщо "поховав! поховав!" - то хтось помре.