Березнівська центральна районна дитяча бібліотека

За часів польської окупації Березне було центром Березнівської гміни Ровенського повіту. 1 січня 1925 року з нього було вилучено Деражне, Стенань, Березне, Людвипіль та утворено з них Костопільський повіт.
За переписом 1921 року, в містечку проживало 5385 чоловік, налічувалось 66 будинків. Колишню Березнівську волость поляки поділили на дві гміни - Березнівську і Людвипільську.
З 1921 по 1939рр. в Березному було збудовано приміщення магістрату, школу, міст через. Случ, бойню, приміщення протипожежної частини, міський арешт. Діяла електростанція, вулиці містечка були забруковані на 75 відсотків. До станції Моквин і до Костополя двічі на день ходив автобус. В місті були лазня і пральня, два готелі " Варшавськіє номера", "Киевские номера", два ресторани. Діяли шкіряний та спиртовий заводи, 5 механічних млинів, 5 крупорушок, 3 тартаки, 6 олійниць, новозбудована броварня, більше 90 кустарних ремісничих майстерень, торгувало понад 150 крамничок. Більшість мешканців Березного (440 дворів) була зв'язана з сільським господарством. До містечка належало і 165 хутірських господарств. Загальна площа землі міщан становила 1429 десятин. Тільки 40 господарств мали ділянки від 7 до 10 десятин, решта володіли наділами, розкиданими в різних місцях. Після встановлення польської влади в Березному з'явилися великі польські пани, орендарі, адміністратори, шинкарі та різні підпанки, які повтікали у роки революції. Найбільшими земельними власниками стали поміщики Семашки, яким належав Яринівський ліс, і пан Малинський, що володів 45 тисячами гектарів землі, в основному лісами. В магістраті Березного, за даними 1927року, не було жодного українця. Обраними до магістрату могли бути лише ті особи, які на день виборів мали не менше 30 років і володіли (усно і письмово) польською мовою. Право обирати мали особи, яким виповнилося 24 роки. У Березному було дві семирічних школи - одна польська, друга - українська. Однак в останній вживання рідної мови обмежувалося. У1920-1935 роках директором тут був українець Микола Романкевич, а з 1935 на цю посаду було призначено поляка Сковровського. Крім названих, у містечку діяли три початкові єврейські школи, одна з них - приватна. Духовні потреби березнівчани могли задовольняти у православному храмі, римо-католицькому костелі, п 'ятьох невеличких синагогах. Поза всім тим поляки дбали про розвиток Березного. Про це свідчать дані про розподіл і використання місцевого бюджету, який в 1933-1934 рр. становив 49800 злотих. Так-от, витрати на освіту становили 3835 злотих, або 7,8%, на охорону здоров я - 3243 злотих (6,5%). Слід зазначити, що в місті діяв сеймиків шпиталь на 24 ліжка. Лікування було платним і досить дорогим. Знаходився тут також: притулок сестер Уршулинок, заснований при маєтку пана Малинського, який, правда, утримувався за його рахунок, та єврейський притулок для престарілих. На соціальне забезпечення з міського бюджету виділялося 2192 злотих і 1000 злотих - на ... протипожежну команду. Тут ще не враховані витрати на будівництво школи, які фінансувалися за рахунок державного бюджету (ЗО тисяч злотих на рік).
Особливістю містечка Березне, яка виділяла його серед інших міст Волині, був національний і релігійний склад населення. За даними 1927р., тут проживало 2900 міщан (без жителів, які мали земельні наділи), з них українці складали 1,3 відсотка (в гміні Березне - 75,8%), поляки ~ 4,3 відсотка (16,9%), росіяни - 0,4 відсотка, німці - стільки ж (5,9%), чехи -0,6 відсотка і євреї93 відсотки (1,1%). В Березному була одна з найміцніших єврейських общин на Волині. Вона мала, як і повсюдно в Польщі, закритий характер. На перший план в ній висувалася іудейська віра і пов 'язана з нею релігійна організація, яка ще називалась релігійною гміною.
Важливу роль в громадському житті євреїв відігравала мережа власних культурних і громадських організацій. В Березному найбільш популярним було відділення товариства "Тарбут ", яке ставило за мету введення в єврейських школах мови ідиш і утримувало мережу власних освітніх центрів. Діяли також товариства опіки над сиротами та охорони здоров я, спілки купців і промисловців, дрібних купців і ремісників, профспілки найманих робітників різних галузей. На початку 20-х років вся торгівля і ремесло знаходилися в руках євреїв. Вони були і власниками квартир, призначених для найму. В цей період і розпочинаються дії християн (католиків і православних), спрямовані на обмеження ролі, а тим самим і доходів євреїв. Найважливішим кроком було створення спілок селян і споживачів, які продавали і скуповували сільськогосподарські продукти без посередництва єврейських купців. Виникали промислові заклади і ремісничі майстерні, фундаторами яких були християни. В1934році в гміні діяло понад 60 нелегальних майстерень кравців-селян. В подальшому доля тисяч осіб єврейської національності була трагічною - їх по-варварському винищили німецько-фашистські окупанти.