Березнівська центральна районна дитяча бібліотека

Надія Гавула
агротехнічний ліцей - інтернат

Як народилось Березне
(Казка)

На місці, де розкинулось прекрасне Березне, стояло колись могутнє і велике царство царя Горефея. Навколо цього царства були чудесні сади з фруктовими деревами, з різнобарвними та пахучими квітами. Був ще й величезний ліс, в якому росло багато соковитих ягід та жило безліч різних тварин. Цар Горефей дуже любив природу. Біля свого замку він насаджував різноманітні квіти, дерева і сам за ними доглядав. У царстві доброго царя завжди панували радість, щастя, сміх, добробут і злагода.
Горефей мав дружину та двох дочок. Дружину царя звали Лізалією, а дочок - Фіолія та Крізаліне. Фіолія була старшою від Крізаліне, тому вона завжди доглядала сестру. Жив ще із ними старий чарівник Мей. Він знав, що десь далеко від царства існують потаємні злі сили, над якими мав владу злий цар Лагерф. Він хотів заволодіти пером Горефея, яке давало безсмертя та багатство.
Колись Горефей не знав, що таке біда, та зараз вона з'явилася. Злий цар Лагерф наслав дуже сильну магію на замок Горефея, щоб здобути золоте перо. Та чарівник Мей захистив замок, він відчув, що наближаються злі сили.
Лагерф дуже розізлився, що якийсь старий Мей зміг протистояти його магії. Тоді він подумав: "Завітають мої сили до вас вночі, коли всі будете спати".
Ось і настала ніч. Ніхто не здогадувався, що в цю чудову тиху пору станеться біда, навіть сам Мей цього не передбачав. Лагерф наслав свої злі чари, які зненацька охопили замок. Замок почав розвалюватися. Всі відразу прокинулися і Мей став читати заклинання проти злих сил. Та вже було пізно: чари охопили замок. Тоді чарівник Мей згадав про березову гілочку, яку йому дав батько, помираючи зі словами: "Ця гілочка допоможе тобі у боротьбі проти злих сил магії". І Мей застосував цю березову гілочку проти злої магії, яка разом з Лагерфом розчинилася у повітрі.
Однак не все закінчилося добре. Коли замок розвалювався, царицю Лізалію засипало його уламками. Всі дуже плакали за нею, особливо цар Горефей та його доньки.
Відтоді, коли березова гілочка подолала злого царя Лагерфа та його магію, вона стала символом доброго царства. Замок було відбудовано. І тоді цар Горефей понасаджував навколо свого царства багато-багато беріз, які захищали його від будь-яких злих сил.
А через кілька сотень років, після смерті доброго царя Горефея, люди побудували на цьому місці гарне та затишне містечко, яке назвали Березним.

Осінь
Розгулялась Осінь золотиста.
То вітрами шарпає навмисне,
То зганяє в зграї журавлів,
Виганяє десь із рідної землі.

Позривала сукні із дерев барвисті,
Навіть із калини обрива намисто,
Зазирнула стиха під кущі,
Поскидала з них рясні плащі.

Розгулялась Осінь... Буть негоді.
Чи ж пасує сердитись погоді?
Чого дружиш, Осене, із Вітром?
Будь же тиха, тепла і привітна.

Мій рідний край
Є в Україні найкраще місце -
То рідний край мій, моє Полісся.
У нім пісенна, чарівна врода,
В нім серце світу - душа народу.

В моєму краї, мов чисті роси,
Проміння сонце впліта у коси.
І лине ніжним голосом чистим
Мого дитинства пісня врочиста.

Співайте, зорі, ріка і гай,
Щоб промінь щастя зігрів мій край,
Щоб було затишно квітці в долині.
Найкраще жити мені в Україні.

Володимир Маркопольський,
агротехнічний ліцей - інтернат

Друзі і долі
(Новела)

В одному мальовничому селі біля річки Пляшівка жило троє друзів. Часто влітку вони зустрічалися біля річки, щоб покупатися, посидіти на старій вербі і просто "вилити душу" про все наболівше. Серед цих юних хлопчаків був і я. І якось я запитав у друзів: "Чому ми, хлопці, розмовляємо завжди на сумну тему? Здається, починаємо все з веселої розмови, а кінець завжди такий сумний, що аж гіркий комок підкочується до горла, а на очі навертаються сльози".
З відповіддю ніхто не спішив. Я зрозумів, що торкнувся болісного питання. У Сергія вмить лице спохмурніло. Миколу теж оповив сум. "Ти що, не розумієш,- стиха сказав Сергій,- озирнись навколо і подивись, яка у нас доля". Сказавши це, Сергій ледь стримував сльози, а Микола лише похитував головою. І тоді я зрозумів, що ми й справді не такі, як усі, ми обділені долею.
У Миколи були батьки, але..., і ще багато раз "але" батько його не любив. Він топив життя на дні пляшки, а мати, не витримавши цього, покинула їх. Батько після цього запив ще більше, забувши про сина і про все на світі.
А наші з Сергієм душі були споріднені. У нього, так як і в мене, померла мати... Одним словом, наші сім'ї були розбиті, а коли розбита сім'я, то це, мов перебите крило птаха, що не дозволяє йому триматися зграї, здійнятися в небо, аби відчути свою повноцінність. Отак і в нас: важкий камінь, що ніколи не зникав з душі, не дозволяв пригріти у ній хоч якісь світлі помисли.
Раптом почувся тріск. Якась шалена сила кинула мене у воду. Бурхливі вихори кидали з боку на бік, і це нагадувало сьогоднішнє моє життя. Важкий камінь, що був на душі, тягнув мене вниз. Я втратив свідомість...
Коли я відкрив очі, мені здалося, що пройшло лише кілька хвилин. Та ба... Пройшли роки, вдивляючись в які, я побачив високого, стрункого чоловіка, який ішов і щось собі наспівував. Його обличчя було пронизане посмішкою, і я впізнав у ньому свого друга Сергія. Я здивовано спитав у нього: "Сергію, що трапилось і чому ти такий дорослий?" Та він не відповідав, а прямував на мене. Я закляк і не міг зрушити з місця, оскільки не розумів, що відбувається. А коли Сергій пройшов через мене, тоді стало зрозуміло. Адже я помер. От тільки незрозуміло, куди ж потрапила моя душа?..
За мить я опинився в прекрасному будинку, де сидів Сергій і, очевидно, розмовляв зі своєю дружиною. Вони бавилися, мов юні створіння. Вмить до них приєдналися їхні діти. Всім було весело, і я радів разом з ними. В їхній сім'ї панувала любов і злагода, гармонійна атмосфера заполонила весь життєвий простір.
Гармонія і рівність. Ось та сім'я, яку кожен з нас хотів створити ще тоді, коли три наші долі були поламані з байдужості батьків. І раптом в мені сяйнула думка. Я зрозумів, що Бог дав мені можливість побачити, що хоч в одного із нас збулися мрії. Так, це була моя уявна майбутня сім'я, на яку я не міг дивитися без сліз, тільки тепер то були сльози безмірної радості за друга. Камінь, що уже здавалося вріс у душу і не думав з неї зникати, поступово зняла ця гармонія, любов і затишок, що панували в Сергієвій сім'ї.
І враз душі моїй стало легко-легко. Зі щасливою посмішкою я відлітав у інші світи, і всю дорогу мене переслідували мрії про таку сім'ю, як у мого найкращого друга.

Барви міста
Всі почуття, що є в мені,
Неначе в одній миті
Щось пробудили в глибині
Найкраще, що є в світі.

Яскраве усе, барвисте
Прихистилося в серці моїм.
І душа моя стала чиста,
І думки піднялися з колін.

Я хотів промовити слово,
Та мені не хватило сили.
Проросло в мені кольорово,
Все, що очі мої відкрили.

Довго блукав я містом,
Витав десь під небесами,
Всі барви його ловив я
І серцем своїм, і руками.

Скачати всі твори учасників конкурсу...