Березнівська центральна районна дитяча бібліотека

Було це в часи важкої кріпацької неволі. Коли після Люблінської унії 1389 року край ввійшов до Луцького повіту Речі Посполитої. Частина земель Березнівщини (Андріївщини) належала пану Малинському, який відзначався своєю жорстокістю і ненаситністю. Стогнала від тяжких податків поліська земля, а всякі виступи селян жорстоко каралися. Тому і появилися кріпаки-втікачі.
Один із таких втікачів на ім'я Віт, поселився на правому березі річки Случ, серед лісів, пісків і боліт, а ще було в нього 13 синів. Сини росли, одружувалися, росли їхні сім'ї, а з ними розросталося і поселення, яке стали називати село Віти, пізніше Вітковичі. Село розросталося поволі через малосприятливі природні умови та бідні ґрунти.
Пізніше пан Вінців, якому стало належати села переселяв у Вітковичі непокірних селян. Зрідка село поповнювалося переселенцями з інших сіл. Один із таких переселенців поселився на північ від села де випасав сільських волів, був ТУТ й загін для їх випасу, пастуха прозвали Волюх. Коли пізніше тут стали поселятися люди. і виникла вулиця її стали називати - Воловиця.
На схід від села була нива оброблюваної землі у формі трикутника - звідси пішла назва іншої частини села - Косанівка.
На південь, на березі озера знаходився двір панського, управляючого, який слідкував, щоб селяни справно відбували панщину та платили податки. В роки першої світової війни він був спалений, а маєток розграбований, а та частина села стала називатися Дворищ.
Подголле - одна із перших вулиць села була пісчана та вкрита верболозом. Перші поселенці рили землянки під гіллям верболозу, звідси і назва Подголле.
Подол - нижня, частина сорочки, у селі називали цим нижню частину на сході села.
Песок - південна частина села розташована на піщаній терасі долини р. Случ.
Так сформувалося сучасне село Вітковичі з його околицями.