Березнівська центральна районна дитяча бібліотека

Колоситься золотим колосом пшениця. Рясні роси виграють веселкою на її стеблі, нагадуючи краплини крові. які густо полили це поле... А розкинулось воно на півдорозі обабіч шляху, що йде до с. Балашівка.
Було це за часів визвольної війни проти Панської Польщі. Неподалік села Хотинь розкинув свій табір козацький загін, а щоб взнати де знаходяться польські війська, та поповнити свої продуктові запаси розіслали у всі кінці розвідку: Один із таки невеликих загонів і був направлений сторону села Балашівка. Поляки, теж знали про прибуття козацького загону і на всіх дорогах поставили засідки.
Іде дрімучим лісом невеличкий козацький загін, не підозрюючи про смертельну небезпеку, що нависла над ним. Небо передчуваючи біду нахмурилось, важкі чавунні хмари важко опускаються на землю. Вітер шаленіючи, зриває листя та віти з вікових дубів та сосон, що стоять обабіч шляху. Все завмерло навкруги, напружилось, ждучи страшенної розв'язки. Тільки вітер у гіллі дерев не вгамовується...
От і струмок, що перетинає битий шлях. Можна напоїти коней...
Та раптом постріл пронизує вранішню тишу. Із навколишніх чагарів появляються вороги і почався нерівний бій. Козаки зрозумівши свою безвихідь, послали одного із козаків за підмогою, а самі назнаючи нічого ганебнішого за втечу, сміливо кинулись на ворогів. Бій був короткий і жорстокий. Та жодна козацька краплина крові не впала даремно. Як польські драгуни не старалися розсіяти козацький загін, а потім знищити поодинці. Це їм не вдалося. І хоч як мужньо не боронилися відважні вояки від насідаючих ворогів, сили їх танули... А вже по тривозі підіймався основний козачий загін, і летів, мов стріла на виручку побратимів.
Та бій скінчився раніше, лише гори трупів і зойки поранених свідчили про велику січу...
Недоїхавши до місця польської засідки козацький загін зупинився і вислав наперед розвідку. Через деякий час розвідка доповіла, що поляки прибравши трупи, готують нову засідку.
І тут вже козаки вдалися до хитрощів. Основний загін зупинився в засідці, а лише невеликий загін попрямував у польську засідку ніби ні в чім не бувало. А коли пролунали;і перші постріли поляків, козаки відстрілюючись, дружно кинулися навтікача, заманюючи за собою драгунів. Підбадьорені успіхом ті кинулись вслід за козаками і-були щиро здивовані коли самі зустрілись віч-на-віч з основним козацьким загоном, який відверто, не ховаючись, вийшов на праведний бій з ворогами. І пролунав могутній клич: "За волю! За славу України! За смерть побратимів. Тупіт кінських копит брязкіт зброї, грім бою глушив людські крики і стогін помираючих. Вода в струмку стала червоною від людської крові. Польське військо було розбите наголову. Його рештки були загнані в болото, де зустріли свій останній час. Ховали загинувших козаків зі всіма почестями на високому березі Случа. І насипали над їхніми тілами високий курган, як нагадування нащадкам: "Бережіть свою Україну, її волю і незалежність, любіть мов рідну неньку в ім'я своїх нащадків.
Колоситься золотим, налитим колосом пшениця. Рясні роси виграють веселково на її стеблі. І лише червоні маки нагадують про пролиту тут козацьку кров.., а ще назва - "Вільське"