|
Туристичні об"єкти- урочище "Вал", пам"ятка архітектури початку ХІХ ст.. православна церква.
Нічліг - туристично-оздоровчий комплекс, школа.
Заклади харчування - приватне кафе в будинку культури, шкільна їдальня.
Екскурсоводи-краєзнавці - ВласюкЛ.С, Лашта М.І.
Православні храми - православна церква Преображенія Господня.
Місця дозвілля - публічно-шкільлна бібліотекак-філія. будинок культури, дискотека.
Транспорт - згідно з графіком: автобусні рейси Рівне-Маринин, Березне-Маринин; маршрутне таксі Рівне-Більчаки.
МАРИНИН - село, центр сільської Ради. Лежить на лівому березі Случі, за 38 км від районного центру, за 14 км від залізничної станції Городниця. Населення - 938 чоловік, З них дітей до 18 років - 204. Сільраді підпорядковане село Більчаки. Вперше Маринин згадується в письмових джерелах під 1577 роком як містечко Маринин з князівським замком. Залишки князівського палацу спостерігаються і в наш час. Це була резиденція князів Корецьких. Замок як помістя належав князеві Богушу Федоровичу Корецькому, який він заповів сину своєму князю Якиму. До повноліття його призначив опікуна над всіма помістями своїми в особі свого родича, князя Михайла Олександровича Чарторийського. Цікавою є історія походження назви села Маринин. Збереглася романтична легенда, в якій згадується княгиня Мар'яна чи Мар'єна. Батько Мар'яни не дозволив їй одружитися з простим селянським хлопцем. Тоді закохані пішли в ліс поблизу села та кинулися в прірву, перетворившись на соколів. Другою версією є походження назви від риби марени (марена дніпрова, червонокнижний вид), що водиться в річці Случ, на березі якої розташоване село. В наш час можна почути як назву Маринин, так і назву Маренін, обидві вони мають право на існування. Третя версія пов'язує назву з "Надслучанською Швейцарією ". На території села в сиву давнину стояв княжий замок, залишки якого існують донині. Князь мав дружину із Швейцарії. Коли до дочки приїхали батьки з далекої Швейцарії і після гостювання, прогулюючись скелястими берегами р. Случ, вони вигукнули: "О, та це ж прекрасна Швейцарія !" Давно померли князь із князівною, зруйновано замок, а в пам 'яті людській і по цей день живе надслучанська природна краса - "Надслучанська Швейцарія ". Археологічні дослідження свідчать, що на території села Маринин перші перебування людей відносяться до епохи бронзи (II тисячоліття до нашої ери). В кінці УІ-напочатку УІІст. н.е. на Волині, до складу якої входила дана територія, виникло об'єднання племен державного типу на чолі з дулібами-волинянами. В X столітті територія Маринина увійшла до складу Київської Русі.
Розвідкою археолога Ю. М. Нікольченка у 1974 році на південно-західній околиці села, на високому лівому березі річки Случ виявлено давньоруське городище ХІ-ХІІІ століть. Воно мало овальну форму розміром близько 50x85 метрів, оточене кільцевим валом, що зберігся до висоти 0,6-0,8метра. Із західного боку городища помітні сліди оборонного рову 0,5-0,7 метра завглибшки, що дає підставу твердити про давньоруське укріплення, що існувало в цей період. Після об'єднання в 1199році Галицького і Волинського князівств територія Маринина входила до складу Галицько-Волинського князівства. Стародавні легенди розповідають про перебування в Маринині монголо-татар. Зокрема згадується, що сусіднє село Більчаки виникло тоді, коли монголо-татари спалили місцевий князівський замок. Після цього окремі вцілілі жителі Маринина перебралися на правий берег Случі і заснували там поселення Більчаки. Назва села походить від прізвища першого поселенця - Більчука. Монголо-татари згадуються в різноманітних легендах про реліктову рослину - азалію понтійську. Жителі Маринина люблять розповідати про нещасливе кохання Азалії, дочки вельможного татарина, і місцевого красеня Івана. З історичних джерел відомо, що в XVI столітті Маринин входив до Хубківської волості Луцького повіту. В числі приписаних до Губківського замку 16 населених пунктів входило і містечко Маринин. Древні архівні акти свідчать, що в селі Маринин існував православний чоловічий монастир, який разом з Корецьким і Городищенським був заснований князем Богушем Федоровичем Корецьким в другій половині XVI століття. Про цей монастир згадується в акті від 21 червня 1579року - в заповіті князя Богуша Корецького, воєводи землі Волинської, старости Луцького, Брашавського і Вінницького, де він наказує своєму сину, князю Якиму, щоб ні він сам, ні нащадки його "под клятвами вь лістахь фундишохь описаннями", не віднімали "надання его" на засновані їм монастирі: Корецький, Марининськип, Городищенський. До теперішнього часу в урочищі "Вал " на місці колишнього монастиря стоїть одинокий кам 'яний хрест як німий свідок тих далеких епох.
Історичні джерела повідомляють, що в 1801 році на кошти прихожан в селі Маринин була побудована церква в ім'я Преображенія Господня. Будівля була дерев'яною, на кам'яному фундаменті та покрита залізом. В 1857році храм був відремонтований за казенний рахунок, а в 1881 році пофарбований на кошти прихожан. При церкві в 1882 році була побудована дерев'яна дзвіниця. Дані опису церковного майна 1806 року свідчать, що священик отримував 300 карбованців, дяк - 50 карбованців, пономар - 38 карбованців, просфорниця - 16 карбованців. Крім того, для священика на кошти прихожан на церковній землі було побудовано дім на 4 кімнати з коморою і кухнею. До цього приходу відносились села: Більчаки в двох верстах, Глибочок в шести верстах і Кленове в двадцяти верстах.
На початку 80-х років XIX століття існувало 138 дворів і налічувалося 1067 прихожан. До цього приходу була приписана церква в селі Устя, що в семи верстах звідси. Через урочище "Шербовець", що знаходиться між селами Більчаки та Маринин, в глибокому яру в"ється вузенький потічок, що впадає в річку Случ. Цей непомітний на перший погляд потік знаменитий тим, що живиться він родовими джерелами. Родові джерела спостерігаються в урочищах "Вал", "Лиха служба ","Майдан". На площі 3-го поблизу села Більчаки розміщена гідрологічна пам"ятка місцевого значення - "Більчаківські джерела". З давніх давен відомо, що вода ця має цілющі властивості. В межах Українського кристалічного щита відомі дві групи радонових вод. Перша формується на продуктах вивітрювання кристалічних порід і являє собою звичайномаломінералізовані води атмосферного походження, гідрокарбонатного, кальцієво-магнієвого (чи натрієвого) типу з різноманітним вмістом радону. Друга формуеться у глибоких тріщинах тектонічних розломів. Радонові води характеризуються підвищеним вмістом вуглекислого газу, наявністю мікроелементів, органічних речовин підвищеної мінералізації з участю хюридних і сульфатних іонів з високою радіоактивністю. Радонова вода використовується для лікування хворих з проблемами опорно-рухового апарату
|
