Березнівська центральна районна дитяча бібліотека

Виє, гуде вітер, шалено рве листя, несамовито жбурляє ним, гне гілля вікових дубів до землі. Стугонить ліс тупотом тисячі ніг. заливається то людським стогоном, то плачем немовляти...
Було це в роки Великої Вітчизняної війни, коли на нашу землю ступив важкий фашистський чобіт, коли, наче П'явки на поверхню землі повилазила всяка погань. Страждала поліська земля і від фашистів і від своїх місцевих бандитів, які видавали себе за воїнів УПА. Особливо дошкуляли населенню "місцеві герої", а насправді бандити, які вдень ховалися по лісах у своїх краївках, а вночі, мов гаддя, в повзали із своїх схованок і йшли в села. Там грабували, ґвалтували а непокірних тягли в ліс, де влаштовували п'яні оргії, хизувалися один перед одним у видумках найжорстокішої. найстрашнішої, найпекельнішої, найвишуканішої смерті. Одних прив'язували до двох берез або коней і розривали навпіл, інших саджали на кіл чи шаблю або роз жарену сковорідку. А потім ще живі жертви кидали до криниць, добиваючи камінням і пеньками.
Німими свідками цих страхіть залишились закинуті, забуті людьми "Лісові криниці". Одна з них знаходиться в Карпилівському лісі, біля дороги, що з'єднує с. Карпилівку і с. Лінчин. Кажуть люди, що коли проходиш повз цю криницю, то чути людський стогін і плач дітей.
Виє, гуде вітер, шалено рве листя, несамовито жбурляє ним, гне гілля вікових дерев до землі. І "плаче" придорожня криниця то людським стогоном, то криком немовляти, ніби благаючи людей: "Одумайтесь, такого не повинно повторитися!".