Березнівська центральна районна дитяча бібліотека

Було це, коли нашу землю топтали полчища монголо-татар, Окремі загони проникали в самі віддалені поліські села, палили та грабували їх, а людей забирали в неволю. Поліщуки, як могли, боронили свої оселі. Тому кожний клаптик цієї багатостраждальної землі политий їх кров'ю та кров ю ворогів. Та в цьому шаленому вирі згарищ, крові, сліз було місце і самому найдорожчому, найніжнішому для серця кожної людини - коханню.
Цей випадок стався на хуторі, який знаходився колись на шляху між селами Лінчин та Чабель. Налетів несподівано на хутір татарський загін. Люди хватали дітей і тікали до лісу та не всім судилося врятуватися. Пограбувавши хутір, забравши худобу та бранців, загін вийшов з хутора. В цей час на хутір, додому повертався парубок. Хлопець був сильної статури та гарний на вроду. Та, побачивши ворожий загін, парубок заховався на дику грушу, що росла біля струмка обабіч шляху. Татари задоволені здобиччю, не звернули увагу на одиноку грушу. Та ось від загону відокремився один кінотник і попрямував до груші, хлопець, хоча і не був із боязливих та таки злякався, і ніби вріс в гілля. Коли воїн приблизився, то він побачив, що це не чоловік, а жінка, молода і вродлива. Під'їхавши до груші, вона прив'язала коня, прикрашеного золотом та сріблом, і стала роздягатися, не підозрюючи, що хтось є поблизу. Роздягнувшись до гола, вона стала митись у струмку.
Перша думка, яка виникла у голові парубка - це вбити ненависну татарку. Та замилувавшись її вродою, тьохнуло серце у козака і спалахнуло жагучою любов'ю до чужинки. Зіскочивши із груші, він схопив дужими руками голу жінку і поніс до своєї хати. Спочатку татарка відбивалась, верещала, дряпалась, та нічого вдіяти проти молодої чоловічої сили не змогла і побачивши свою безвихідь та вроду молодого парубка, здалась на милість Божу.
Через деякий час з хати вийшло двоє молодят: забрало коня і повели до парубкової господи. З часом і повелися дітки, яких внуків і до сих пір звуть Татаринами.