Березнівська центральна районна дитяча бібліотека

... Забрали якось кримські татари в неволю парубка з наших країв. Ну, як водиться, закували його в кайдани та й зробили рабом. А парубок (Іваном звали його, а може й не Іваном-хто знає, бо давно то діялось) красень був та й у всьому здатний. От і закохалася в нього Азалія - єдина донька якргось вельми, знатного татарина.
Знала донька, що батько ніколи не згодиться, щоб йо на була дружиною бранця. І зважилася на крайність: взяла найкращих коней з табуна і потай вирушила з Іваном на Полісся. Гордий вельможа не стерпів такої наруги. І поклявся, що тільки кров'ю доньки і не правовірного змиє сором зі свого роду.
Три тижні мчала за втікачами погоня. І наздогнала аж на Поліссі, стомлених і змучених. Люто дивився вельможа як боронився Іван, як упав, вражений стрілою, під кучерявим столітнім дубом, як Азалія у розпуці схилилася над коханим. І пришпорив коня аж той змією звився: - Хай звершиться суд Аллаха:
Звелася рука з ятаганом і... заклякла на півдорозі. Єдина донька, улюблена. Чекав, може пощади попросить, якби попросила усе б їй простив. Та підвела татарка чорні очі, а в них таке, що аж стрепенуло вельможу. Промовчав мить 1 процідив похмуро: "Зв'яжемо і відвеземо додому. Хай правовірні побачать: як безславно гинуть відступники.
І почув у відповідь:
- Ти відняв у мене, що міг, а відняти любов і Аллахові несила. Я назавжди залишусь на цій землі, що зростила мого милого. Схилилася до мертвого Івана, підняла його шаблю і просто собі в гаряче серце. Кров бризнула на синій верес і спалахнула дивовижним квітом - наче сонце своє проміння розсипало.
Відтоді Азалія щоліта у краю Поліськім розквітає стверджуючи велику істину, що любові і смерть непідвладна...
Відтоді Азалія завжди весною в лісах Полісся цвіте. Погляньте і вас неодмінно подивують тепло-жовті бризки сяйва на кущах, згустки на квіту особливої краси. І ви самі переконаєтесь, що Азалія - то неперевершене диво нашого Поліського краю.