Народилась 12 квітня 1938 року в селі Чабель Сарненського району. В сім'ї було п'ятеро дітей. Троє з них померли , двоє до війни , а одна дитина після війни (скоріше всього що з голоду) З родини має тільки сестру Ніну, яка проживає в Одеській області . Бо мати померла у 1953 році, коли Вірі було 14 років, а батька вбили в 1945 році. Він молотив жито у сусідській клуні, коли вийшов то шалена куля скосила селянина, через деякий час його так і знайшли мертвим біля стіжка соломи.
Під час Великої Вітчизняної війни німці спалили село залишивши дві хати. Сім'ю Віри Олександрівни вивезли у Волинську область (під самий Буг) .Після закінчення війни повернулись у Чабель. Згодом у лісі побудували невеличку хату. На той час будувалися в лісі.
У 1947 році всіх було переселено в село і так знову відроджувалось село Чабель. Закінчила початкову школу, п'ятий -сьомий клас ходила в сусіднє село Ясногірку, за сім кілометрів від Чабеля, і то не постійно, бо не було в що взутись, лишилась сирота.
Коли закінчила школу пішла працювати в колгосп , щоб хоч якось заробити на себе, тому, що жила при тітках .
Жала жито серпом на трудодні за 20 копійок , била прачем вручну льон.
Працювала майже даремно, та хоч були голодні, голі, босі, куди не йшли співали. Багато хороших пісень перейняла від матері й своєї бабусі.
В 1955 році переїхала жити до тітки Юхими в Білку.
Тут познайомилась із своїм майбутнім чоловіком, і в цьому ж році вийшла заміж . Через рік народився син, потім дочка. Продовжувала працювати в колгоспі . Доїла корів вісім років, потім працювала в ланці. Після хвороби пішла працювати прибиральницею в клуб. Зараз на заслуженому відпочинку.
Та любов до народної пісні залишилась в її серці, односельчани знають її як самодіяльного композитора і поета . Її вірші написані в пісенному жанр зачіпають струни людського серця.
В них радощі і біль нашого життя любов до рідної землі.