Учнями, вчителями, жителями села у Городищенській загальноосвітній школі І - ІІІ ступенів створено музей історії села, у якому розміщено
12 експозицій. Шкільний музей історії с. Городище є осередком виховної роботи серед учнівської молоді, жителів села; сприяє
формуванню у підростаючого покоління національної свідомості, любові до рідного краю, свого народу, який у буремні роки воєнного
лихоліття відстояв свободу і волю.
Мета діяльності музею полягає у залученні учнів до вивчення та збереження матеріалів про події національно-визвольної боротьби
1939-1953років на території України і нашого краю, звичаї, традиції та обряди с. Городище; сприяє вихованню в учнів і жителів села
почуття гордості за свій народ, односельчан, які активно боролись з фашизмом, наближаючи перемогу.
Завдання:
- збір і вивчення матеріалів про період війни, нашу сучасність, минуле села, випускників школи;
- розвиток творчих інтересів учнівської молоді, сприяння формуванню глибоких переконань, вчити школярів давати оцінку подіям,
що відбувались у сиву давнину, роки війни, в період відбудови і розвитку нашої країни і в наш час;
- проведення військово-патріотичного виховання серед дітей та дорослих;
- вчити шанувати і берегти пам'ять про тих, хто загинув у боротьбі з ворогом
Швидко плине час. Уже десятиріччя відділюють нас від воєнного лихоліття. А пам'ять нашу воно ятрить і досі. Чим далі вглиб
історії йдуть грізні роки Великої Вітчизняної війни, тим ще більш зримо і яскраво постає перед світом велич і безсмертя подвигу л
юдей. Та як би далеко не пішли у глиб історії роки, народ ніколи не забуде імена тих, хто не повернувся додому, щоб сіяти хліб і
кувати крицю. Світлом вдячної пам'яті, світлом нашої скорботи хай осяються зараз імена загиблих бійців...
Учні нашої школи є активними учасниками акції "Пам'ять - 60", метою якої є вивчення героїчної боротьби народу в роки воєнного лихоліття,
збереження пам'яті про тих, хто віддав своє життя за свій народ, догляд за обелісками та могилами полеглих односельчан уроки Великої
Вітчизняної війни.
Працює в школі пошуковий загін "Пам'ять", який і веде значну пошукову роботу по вивченню історії нашого села.
Давно закінчилась війна, а в нашій пам'яті звучать голоси загиблих односельчан. Ми бачимо їх обличчя, наші руки відчувають міцні потиски
їх рук. Смерть не ладна над ними, бо вони живуть у наших серцях, у наших справах і звершеннях.
Ніхто не забутий, ніщо не забуте! Це не просто крилаті слова, це - відгомін людського серця. Ми не знаємо тих страхіть, які пережили
старші. Але ми вивчаємо минуле, свято бережемо і примножуємо славні бойові і трудові традиції дідів і батьків. Ми, члени загону, ідемо
дорогами бойової слави старших поколінь, збираємо і вивчаємо матеріал про ратні діла воїнів і народних ремісників, розшукуємо могили тих,
хто загинув у роки війни, листуємось і зустрічаємось з колишніми воїнами Радянської армії, партизанами, воїнами УПА.
На рахунку пошукового загону багато цікавих справ. Екскурсії, походи, зустрічі...
Ми провели значну пошукову роботу по встановленню місця загибелі розвідниці "Галі" (Ленізи Олексіївни Бугорської). Ми розуміли, що не
легка це справа. Та і мали ми всього 2 адреси: Степана Оникійовича, дядька "Галі", який звернувся з листом до жителів Рівненщини з
проханням допомогти у пошуку місця загибелі Ленізи Бугорської, а також адресу мами Ленізи - Єфросинії Павлівни Бугорської. Написали
їм листи. І дуже швидко одержали бандероль від Степана Оникійовича з матеріалами про діяльність розвідниці на Полтавщині. Із захопленням
читали цей матеріал. Дядько Ленізи написав нам і адреси партизан загону іменні Богдана Хмельницького, які залишились в живих. І ось
полетіли листи в різні міста і села нашої країни з нетерпінням чекали ми відповідей. Дійсно, листи, спогади, які ми одержали, були
захоплюючими, сповнені батьківської теплоти, ніжності, ласки, подяки за наші турботи про тих, хто загинув у роки війни.
Із зібраних матеріалів ми довідались, що "Галя" загинула на Рівненщині. Але як і при яких обставинах вона загинула, нікому не було
відомо.
Напрям подальшої пошукової роботи допомогла встановити "Леся" (Олександра Олексіївна Тецька), радистка загону ім. Б.Хмельницького.
У своїх спогадах вона писала, що на останнє завдання, із якого в загін "Галя" не повернулася, вона пішла з юнаком із Червоної Волі.
У травні ми відправились у похід. У Сівках зустрілись із Ляшуком Охримом Степановичем, який супроводжував розвідників на завдання,
в Червоній Волі - з рідною сестрою Трохима Іванчука, в Перелічянці - з мамою Трохима. Партизани і мама розповіли про те, що загинули
патріоти в страшних муках на хуторі Антонін. Це їм розповіла жінка, яка була очевидцем цієї трагедії. На жаль, ця жінка на даний час
померла.
Багато разів ми побували в селах Яцьковичі, Балашівка, Сівки (Березнівського району), Червоній Волі, Перелісянці (Житомирської області),
зустрічались із старожилами, збирали спогади.
7 травня 1987 року в Будинку культури с. Городище відбувся вечір-зустріч "Памяти павших будьте достойны", на якому сивочолі ветерани
в гарячих обіймах зі сльозами на очах зустрілись через 42 роки. А 8 травня 1987 року на хуторі Антонін відбулось урочисте відкриття
обеліску Ленізі Бугорській та Трохиму Іванчуку. Навіть погода плакала, що молодими пішли з життя відважні розвідники. Та, незважаючи на
погоду, на лісовій галявині зібралось море людське, щоб вшанувати пам'ять про них.
11 жовтня 1990 року в школі відбулося відкриття музею-кімнати загону ім. Б.Хмельницького. У гостях у нас побувала бойова подруга Ленізи
Анна Омелянівна Усатюк.
З 2002 році музей носить назву "Музей історії села Городище".
Учні нашої Городищенської загальноосвітньої школи проводять дослідження. Серед них є вивчення народних промислів села. В процесі
дослідження ми вивчили те, що в нашому селі люди займалися землеробством, скотарством, ткацтвом, ковальством, бджільництвом, столярськими
справами, бондарством вишивали одяг, в'язали крючком.
З давніх-давен на території нашого села висівали дуже багато льону та конопель, робили з них прядиво. Льон на рушники висівали окремо.
Прядиво після збирання замочували у воду на 3-4 дні. Потім клали під пліт, щоб сушилось. Після сушіння льон та коноплі тіпали - виділяли
кострицю від волокна. Потім волокно смикали на греблі. Готове прядиво складали у повісма, куклу. З відходів робили рушники на
повсякдень. З відбілених ниток ткалось полотно на рушники.
Вишивка - це один із видів українського мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих рис нашого народу. В кожній українській
хаті є часточка цього мистецтва. У ній втілено чудеса народної вигадки, фантазі - зображення краси землі, природи, сонця, людини.
Вишивка - це радісне мистецтво і радісна сама праця над її створенням, у народному мистецтві нашого села не лише відчувається подих
глибокої старовини, а й зберігається вивірена віками гармонія між красивим і корисним. Це мистецтво в цілому творче, неушкоджене і
неспотворене.
Починається кожна вишивка з підготовки матеріалу , вибору тканини, ниток, голки. Матеріалом для вишивки колись служило домоткане полотно
із ниток льону. Вишивали також вовняною ниткою, яку снували з вовни овець, а також лляними нитками. Фарбували нитки природними
розчинниками: кора дуба, вільхи, ягоди бузини. Багато вовняних ниток мало природне забарвлення: чорні, білі, сірі. Поширеним явищем було
вибілювання ниток.
Люди прикрашали вишивкою свій одяг. Оселі були у вишитих рушниках, картинах, наволочках, простинях, серветках, доріжках.
Українське Полісся - найпрекрасніший край. Вивчення цього регіону розпочалось тільки наприкінці ХVІІІ ст. "Полісся і надалі
залишатиметься легендарною сторінкою, невід'ємною частинкою України-," писав видатний академік Тутковський.
Село Городище належить до часів дохристиянських. Підтвердження цього є знахідки знарядь праці Неоліту. Сама його назва говорить про те,
що село являє собою оборонне укріплення. Навкруг його - земляні вали, насипи або городища.
Перша згадка про село у писемних джерелах датується 1629р. Тоді тут було 22 дими. Молодшим було Лизано, яке влилося в Городище.
Його назва походить від слова "лизти". Місцевий житель Петро Плескач переказує, що ще за батьківських часів тут було 60 жителів - селян,
що "злізлись" (тобто зійшлися) з навколишніх сіл: Витковичі, Лінчина, Орлівки, Полян та ін.
Історія цих сіл здавна пов'язувалася з експлуатацією поміщиками бідних поліщуків, синонімами життя яких були бідність і темнота. Після
скасування кріпосного права у 1861 році селяни не мали змоги сплатити викупні платежі з цього приводу виникали суперечки між селянами і
представниками властей.
У шкільному музеї є 6 люльок, знайдених учнями школи. Зацікавили вони школярів тим, що вони різні, тобто різної форми та зроблені з
різної глини: сірої, білої, жовтої, червоної. Люльки з різним нанесення орнаменту. Гуртківців зацікавив факт: звідки походить слово
"люлька". Термін "люлька" походить від перського слова "люм" - що в перекладі означає "трубка". Отже, можна зробити висновок, що люльки
завезені на нашу територію раніше, ніж почали їх викурювати козаки.
Що значили для козака люлька і тютюн, можна дізнатися з народної пісні про Сагайдачного, котрий виміняв жінку на тютюн і люльку. Варто
згадати трагічну долю Тараса Бульби: "Стій! Випала люлька на траву. Не хочу, щоб люлька дісталася вражим ляхам! - " нахилився старий
отаман і почав розшукувати свою люльку - постійну супутницю на морях, на суші, вдома та в походах. Розшукуючи люльку, Бульба потрапив у
полон і загинув. Про те, що кожен козак курив, свідчать ті тисячі люльок, котрі знайдені у різні роки на полі Берестецької битви.
Популярність образу козака стала причиною того, що всі люльки у ХVІІІ ст. стали називати "козацькими".
Вже кілька років учні школи проводять пошукову та дослідницьку роботу щодо археологічних розкопок та знахідок на території села Городище.
Зібрана колекція різноманітних знарядь праці найдавніших людей: кам'яні скреби, ножові пластини, ножі, сокири, тесла, наконечники для
списів і стріл, проколи, відбійники, серпи та ін. Мезоліт тривав приблизно від 2 до 8 тисяч років тому. Клімат порівняно з палеолітом
був теплішим. Найбільшим технічним досягненням цієї доби був винахід лука і стріл.
Стоянки доби мезоліту зареєстровано майже по всій території Рівненської області: біля м. Березне, с. Корост Сарненського району, с. Оржів
Рівненського району, а поблизу с. Нобель Зарічненського району вони досліджувались систематичними розкопками.
Пошуковцями зібраний цікавий і багатий матеріал про випускників школи, вчителів, які наданий час знаходяться на заслуженому відпочинку
Шкільний музей відвідало багато почесних гостей, зокрема: голова Верховної Ради Володимир Литвин, депутат Верховної Ради Микола Шершун,
заступник начальника рахункової палати Радіонов, делегації з Канади, США, Польщі, Німеччини, Франції та інші.
Назад
