Після закінчення Великої Вітчизняної війни в 1945 році в с.Зірне в палаці
Малинських розмістили дитячий притулок, в якому утримувалось більше сорока
дітей. Проіснував притулок лише 4 місяці. В будинку виникла пожежа і дітей
перевели в містечко Березне. Це сталося в липні 1945 року.
Кількість дітей - сиріт, батьки яких загинули під час війни, або пропали
безвісти у ті страшні воєнні і повоєнні роки збільшувалось і місцеві органи
влади прийняли рішення про відкриття Березнівського спеціального дитячого
будинку. Розмістили дітей в будинку, де до 1939 року при місцевому костелі
жили черниці, а в період війни були класи місцевої гімназії, потім 3 вересня
1942 року загальна семирічна і фахова садово-городня школа з трирічним
строком навчання, (тепер це приміщення шкільних майстерень).
Директором (завідуючим) дитячого будинку працював Гребініченко Петро Григорович,
а з 1948 року Ковтун Василь Григорович.
Вихованці дитячого будинку навчалися в школах селища, а жили, працювали,
готовили домашні завдання і проводили своє дозвілля в дитячому будинку,
який практично був їх домівкою. Навчаючись в школах селища, вони отримували
семирічну і середню освіту, продовжували навчатись в середніх і вищих
навчальних закладах, технічних училищах. Чимало з них стали висококваліфікованими
спеціалістами, відомими людьми.
В дитячому будинку було підсобне господарство: свиноферма, коні, великий
сад, який насадили вихованці разом з своїми наставниками. Діти займалися
квітникарством, працювали в парниковому господарстві, в майстернях. А
духовий оркестр дитячого будинку під керівництвом
М.Д. Бабака брав участь в усіх урочистих подіях, що відбувалися в Березному
і рахувався одним з кращих в області.
Колектив дитячого будинку робив дуже багато, щоб вихованці поважали працю,
готовились до самостійного життя, були фізично і духовно сильними. І багато
з них стали такими.
Ось що писала газета "Красная звезда" від 12 Березня 1970 р.
про одного з вихованців дитячого будинку Олександра Дударя (народився
в с. Балашівка разом з братом Андрієм і сестрою Надією (сироти) виховувалися
в дитячому будинку, а пізніше в школі-інтернаті).
"Вчора вранці учасники військових маневрів "Двіна" були
свідками незвичайного видовища - висадки великого повітряного десанту...
Величезне враження на всіх справив парашутний стрибок старшини надстрокової
служби Олександра Дударя. Звисаючи на буксирному тросі за літаком, він
пролетів на низькій висоті на виду у всіх. А на другому крузі відчепився
від троса і негайно ж приземлився з парашутом. Міністр оборони СРСР маршал
А.А.Гречко тепло обняв відважного десантника, зняв з руки годинник і вручив
йому на знак подяки".
В 1975р. відбулася тепла зустріч колишніх вихованців дитячого будинку
з вихованцями і обслуговуючим персоналом школи-інтернату, наставниками,
що були разом з ними в ті роки. На зустріч прибули більше 50 колишніх
вихованців з усіх куточків Радянського Союзу і навіть зарубіжжя (Польща).
Серед них лікарі і вчителі, науковці і офіцери, представники різних робітничих
професій. Праця багатьох з них відзначена державними нагородами. Вже поважні,
деякі з своїми дітьми, вони приїхали щоб згадати про своє життя в ті непрості
для них роки дитинства і юності. Як рідних, вітали своїх вихователів:
О.Д. Ковтун, Г.І.Левчук, А.А.Сергу, Л.М. Качурівську, В.В. Кузьму, О.Г.
Корицького, М.Д. Бабака.
В "Книзі почесних гостей школи" колишні вихованці дитячого будинку,
які приїхали на зустріч, залишили такі слова:
"Мы приехали в свой родной дом о котором никогда не забивали.
Дорогие организаторы встречи, благодарим Вас за то, что Вы вернули нам
день нашего далекого счастливого детства"
"...наставникам, хранившим юность нашу, Всем честью и мертвим и живым..."
(Ш.І.Черепович, К.І.Семенович, А.Н.Лафета, О.І.Семенович, О.В.Волжанін,
О.Салета.)
