ІСТОРІЯ СЕЛА

Село  Балашівка – центр  Балашівської  сільської  Ради  Березнівського  району.  2169  жителів.  До  райцентру 16  км.  До  найближчої  залізничної  станції  Моквин  32  км.
Балашівка  розташована  у  мальовничій  місцевості  над  річкою  Комарня.  Навколо – велетні  ліси,  які  приваблюють  до  себе  величними  дубовими  дібровами прозорими  сосновими  бурами,  густими березовими  гаями.  Мальовничі   поліські  краєвиди…  Безліч  грибів  і  ягід…  Лісові  і  синьохвилі,  прозорі  озерця…  Чудові  місця  відпочинку.
На  околицях  росте  рідкісна  рослина – Азалія  понтійська,  оспівана  в  багатьох  народних  легендах.  На  Україні  вона  зустрічається  лише  в  Рівненській,  Житомирській  та  Київській  областях.  Азалія  понтійська  широко  використовується  в  народній  медицині.  Лісова  рослинність  дуже  різноманітна:  дуб,  граб,  сосна, осика,  береза,  ліщина,  ясен,  модрина,  липа,  клен,  черешня.  Багато  полуниць,  чорниці,  ожини,  клюкви.
Серед  корисних  копалин  найпоширеніші  граніт,  пісок,  глина,  торф,  є  невеликі  запаси  болотни  залізних  руд.
Край села  збереглись  козацькі  могили,  так  званий  "Козацький  колодязь",  які  свідчать,  що  тут,  за  переказами,   проходили  бої   між  козаками  і  шведами  у  1709  році.
Перша  письмова згадка про  село  Балашівка датується  1629 роком. Назва  походить  від  слова  „білявий”, світловолосий  чоловік  на  ім’я  Біл,  згодом  Білаш,  Балаш.  Звідси  й  пішла  назва  села. Інша  легенда  розповідає,  що  пан  Малинський  поселив  в  урочищі  Дворище  12  сімей  із  Житомирщини  за  покарання.  Панські  слуги  називали  цих  людей  „бошовниками”,  тобто  людьми  що  бушували  проти  панів.
Ще  одна  версія  трактує  походження  назви  села  від  слова  очерет,  яке  в  литовській  та  древньоруській  мові  звучить  як  балаш, то  й село  серед  очерету – балашу – Балашівка.
Перше  поселення  було  розташоване  близько  500  м.  на  північ  від  сучасного  села,  в  урочищі  Дворище,  яке  згодом  згоріло.
За  історичними  джерелами  в  середині ХVIII  століття село  відносилося  до  володінь  поміщика  Адама  Бюльського.  З  письмових  джерел  відомо,  що  15  лютого  1750  року  було  виділено  258  квадратних   сажнів  землі  на  правах  оренди  під  будівництво  церкви  святого  апостола  Івана  Богослова.
На  кошти  поміщика  Адама  Бюльського  в  1755  році  було  збудовано  першу  церкву,  яка  прослужила  на  потребу  мешканцям  села  майже  століття. .У  1799  році  село  мало  65  дворів,  376  жителів.
За переписом  1839  року  в  селі  проживало  357  чоловіків  та  352  жінки.    В середині  ХIХ  століття село  належало поміщику  Михайлу Корженівському,
який  за  свій  рахунок  збудував  церкву  в  1850  році  бо  попередній  храм  був  уже  старенький.  Храм  був  збудований  без  єдиного  цв’яха.  В  цей  час  священником   був  Ненадкевич Феофан  Максимович,  а  псаломником  Табаковський  Григорій  Павлович.  До  церкви  апостола  Івана  Богослова  була  приписана  церква  Введення  в  селі  Лінчин  і  прихожани  з  села  Михалин.
На  початку ХХ століття  село  належало  Марку  Малиновському.  За  випас  худоби,  збирання  в лісі  ягід,  грибів,  заготівлю  дров  мусили  платили  подать. В  1907  році  в  селі нараховувалось  118  дворів  та  проживало  472  чоловіки  443  жінки. Цього  ж  року  в  село  Балашівка  був  направлений    в  церковно – приходську  школу  вчитель  Григорій  Дунаєв.
.  Під  час  столипинської  аграрної  реформи  відбулося  масове  переселення на  хутори,  виникають  навколо  села  такі  хутори,  як  Селище,  Зубов  Стан,  Вигін  Другий,  Ведмежа,  Ладо  Ліс.  
Як  тількіно  на  Рівненщину  долетіла  звістка  про  перемогу  Лютневої  Буржуазної  революції  в  Петрограді,  по  містах  Рівненщини  відбулись  багатолюдні  мітинги.  Ця  звістка  докотилась  і  до  селян  Балашівки.  Відомо,  що  під  впливом  революційної  пропаганди  та  агітації  селяни  Рівненського  повіту  самовільно  захоплювали  поміщицькі  землі,  рубали  ліси.
Протягом  1918 – 1920  роках  село  переходило  під  контроль  то  Петлюри, то   більшовиків. В  липні  1920  році  радянські  війська  знову  зайняли  Балашівку, але  радянська  влада  була  повалена  польськими  військами  в  жовтні    1920  року. Наступив  майже  двадцятирічний  період  тяжкого  соціального  і  національного  гніту.
В  1925  році  був  прийнятий  Сеймом  закон  про  парцеляцію  і  осадництво. За  цим  законом  державні  землі  розбивалися  на  дрібні  ділянки  (парцели) і  продавалися. Тому  у  Балашівці  кращі  землі  належали  польським  осадникам.
В  часи  польської  окупації,  в  селі  працювала чотирьохкласна  школа  з  польською  мовою  навчання.
В  червні  1941  року  село  Балашівка  було  окуповано  фашиською  Німеччиною. У  селі  було  насаджено  фашиські  порядки. Більш  як  шісдесят  чоловік  було  відправлено  до  Німеччини. Частина  чоловіків  пішли  до  лав  Радянської  Армії, а  декілька  у  партизани. Під  час  війни  німці  мали  намір  спалити  село, але  завдяки  німецькому  офіцерові  село  було  врятоване. Під  час  перестрілки  між  партизанами  та  німцями  в  урочищі  Березова  волока  було  поранено  німецького  офіцера  який  прийшовши  на  хутір  Ладов  ліс, попросив  допомоги. Серед  мешканців  хутора  знайшовся  один  сміливець, це  Боровець  Андрій, який  прикрив  його  сіном і  привіз  у  селище  Березно. Саме  цей  офіцер  вирішив  віддячити  балашівцям. В  той  час  коли  пів-Балашівки  вже  палало, а  жителів  зганяли  до  хлівів, щоб  спалити. У  небі  з'явився  вертоліт, який  приземлився  на  околиці  села. Із літака  вийшов  той  самий  офіцер, який  дав  наказ  відпустити  мешканців  села В  1944  році  в  урочищі  Остиж  відбулася  спроба  бандерівців  зупинити  радянські  війська, які  в  січні  звільняли  територію  Балашівки  від  німецьких  фашистів. Село  Балашівка  було  звільнено  7-го січня  1944  року. Після  війни  на  території  села  точились  бойові  сутички  між  бандерівцями  та  радянською  армією. . Завдяки  наполегливій  праці  жителів  села, село  відродилось, розбудувалось  і  нині  процвітає.
В  1945  році  було  організовано  початкове   навчання,  створено  один  клас,  а  навчання  проводила  Вознюк  Ганна  Петрівна.
Протягом  1950 – 1951  роках  в  саелі  відкрито  семирічну  школу.  В  школі  вже  навчається  300  учнів.
У  1057  році  за  кошти  колгоспу  збудовано  нову  восьмирічну  школу,  а  в  1958  році  вона  стає  десятирічкою.
В  1950 році  в  селі  Балашівка  було  створено  колгосп  "Червона  зірка". Першим  головою  колгоспу  був  Іванчук  Леонтій  Федорович. В  1955  році  колгосп  був  об'єднаний  з  Михалинським  колгоспом  імені  Гречухи, після  чого  став  називатись  колгосп  імені  Свердлова, а  в  1960  році  до  його  складу  увійшов  одноіменний  колгосп  села  Яцьковичі.
В  1957  році  в  селі  було  збудовано  нову, дерев'яну  школу, яка  була  просто  розкішною  серед  інших  будівель  села. Через  рік  в  1958  році  в  селі  створено  лісництво  з  метою  охорони  лісів. В  1968  році  працівники  відділення  зв'язку  св'яткують  своє  новосілля. Ця  будова  і  до  тепер  стоїть  у  центрі  села.
В  1977  році  було  збудовано  прекрасну  нову  лікарню  яка  і  до  тепер  надає  послуги  мешканцям  села. Тут  працюють ввічливі, хороші  , щирі  люди, які  в  будь-який  момент  готові  прийти  на  допомогу. Велику  допомогу  мешканцям  села  надає  аптека, яка  була  збудована  в  1978  році. Місцева  влада  в  1986  році  вирішила  ще  одну  проблему  мешканців, було  збудовано  дитячий  садок. 
22 жовтня 2003 року до  села  підведено  голубе  паливо.
29  грудня  2003  року  було  здано  в  експлуатацію нову  асфальтну  дорогу  Березно – Балашівка.